Ну, ось і все. Відшуміла прем.єра, і навіть декорацій вже не залишилося практично.
Що ж побачили в ту памятну суботу 20 грудня 2003 року близько 300 чоловік в залі Українського фізмат-ліцею?

Початок вистави був призначений на 19-00, і вона почалася вчасно. Єдине, що зрозуміли це не всі. Вистави у Васіліча вже дуже давно починаються з "настроювальної" пісні. Цього разу 4 з половиною хвилини тихенько грала "Мнє би в небо" від групи "Ленінград". Наркоманська така пісенька. Її майже не було чути - аж поки вона майже не дійшла кінця - на останніх секундах звукооператор Артур Лоншаков підняв гучність, погасло світло, зраділи темряві глядачі, і вистава розпочалася так, що на неї звернули увагу.

Першою була "Лестничная клетка". Актори в темряві тихенько пройшли проходом, а потім, блимнувши вогником, повернулися на сцену. ЮРА (Олександр Диховничний) і ГАЛЯ (Олена Цегельник, вона ж Джульєтта "Ромео перке сі ту Ромео?") почали "танцювати" дивний танець навколо імпровізованих дверей - то в правий, то в лівий кінці сцені (з прикріпленою табличкою "Лебедева 2 раза"), розмовляючи. ГАЛЯ довго шукала ключ, і так й не знайшла його в своїх речах. Ще тінню на межі світла і темряви маячив СЛАВА (Сергій Сивокінь). Його репліки, короткі й точні, викликали радісну реакцію впізнавання в залі, в якому сиділи не тільки його знайомі, а й учні. Потихеньку розмова тепліла, під впливом балачок ЮРИ, ГАЛЯ не тікала і не дичилася, СЛАВІК навіть з.явився в світлі, хоча більше говорити не став. Відносини не складалися - ЮРА піддався на вмовляння СЛАВІКА ("Да пошли!"), і хлопці зазбиралися йти, але ЮРУ не так було просто зупинити в цей вечір. Тим більше вони із СЛАВІКОМ вже
"прийняли". Хлопці поверталися двічі, і розмова продовжувалася. Прийшла СУСІДКА (Марина Лосєва). Поступово герої розкривалися, вони ставали ближче один одному. Життя їх не надто радісне, в кожного проблеми. Кожен намагається вирішити їх по-своєму - хлопці пиячать, ГАЛЯ задумується над тим, щоб вийти заміж. Завершуєтсья п.єска правильно - без крапок. Пияки отримують пляшку і закуску, всі розходяться.
Цікаво, чи всі здогадалися, що дивна споруда з рейок і мішковини у формі трапеції в правій частині сцени, якщо дивитися із залу, це - "ліфт"?

Мені здалося, що на той момент глядачі трохи засумували. Декілька разів вони сміялися, але серйозність і безнадійність того, що проходило на сцені, все-таки до них доходила.
Але - ось розійшлася завіса, і глядачі отримали позитивний заряд бадьорості практично з перших секунд. Розпочалася "Квартира Коломбіни". У імпровізованій бійці КОЛОМБІНИ (Таня Ковтуненко(Хіжина)) і АРЛЕКІНА (Олексій Мельничук) з киданням ганчірок один в одного сама лише стійка "скаженої мавпи" АРЛЕКІНА їх розбудила і викликала бурхливу реакцію. Глядачі як розпочали сміятися, так і, можна сказати, не переставали до самого кінця п.єски (цим нікого не здивували). АРЛЕКІН вийшов (слів перші декілька хвилин актори не говорили, пантоміма чистої води) зі сцени, ПЄРО (Вячеслав Пшенов) зайшов, і зал увійшов у стан істерики, і не виходив з нього майже до виходу акторів зі сцени.
А описати про що саме була п.єска важко. Не вистачає слів.

"Анданте" завершувала виставу. Починалася п.єска доволі повільно. А сам початок був класний - красивий пластичний вихід ЮЛІ (Аля Графова) (а за нею хвостиком АУ (Ксенія Козаченко)) під дуже вдало підібрану фонограму настроював на потрібний лад. Глядачі попадали в інший світ.
Але далі все тонуло в розмовах, і до виходу БУЛЬДІ (Яна Молодая) життя на сцені було відсутнє. Зал дивувався новим словам.
По-справжньому всі (і публіка також) ожили тільки з виходом МАЯ (Юра Назарок).
Закінчувалася п.єска "наркотичним" відходом (чи приходом, як для кого), який плавно перейшов у шум вечірки (з усіх куліс вийшли актори, було відкрито пляшки з шампанським), за помахом руки звукооператора, який вийшов на сцену (цей момент мені особливо подобається), пішла закриватися завіса...
Не знаю, чи згадав хтось із глядачів в цей момент пісню, яка починала виставу...
А коли завіса відкрилася, на сцені було мінімум декорацій, і актори, які станцювали танець.
Даремно я хвилювався - глядачів вистачило плескати в долоні до кінця.

Перечитав я те, що понаписував, і задумався - про що ж дійсно була вистава? Або хоча б - про що були п.єски? (Ага! А про що ж тоді була "Голомоза співачка"? А що? В "співачці"-то все якраз прозоро...)
Мені особисто важко словами передати свої враження, думки про що відбувалося на сцені - не зважаючи на те, що бачив це дійство не раз.
Якщо говорити алегорично, то все це нагадувало "Провінційні анекдоти" Олександра Вампілова.
Все та ж безнадійність, беззмістовність, нелогічність життя дивляться на глядачів зі сцени.
Таке воно життя, як сказав колись один мій знайомий.

Ну що ж, ось ми майже дійшли до фіналу. Відбулася перша вистава. Нехай її назвали "Генеральною репетицією", в залі були глядачі - значить, це була вистава.
І старалися актори відповідно. Відіграли краще, ніж вчора - як на мене. Я просидів весь концерт у другому ряді з цифровим фотоапаратом в руках. Місцями навіть мені - людині, яка була присутня мало не на всіх репетиціях, читала всі пієси, і бачила все вже декілька разів, було цікаво.
І це стосується не тільки забойної "Квартири Коломбіни", яку дійсно весело дивитися кожен раз. І в "Лєстничной клєткє", і в "Анданте" були місця, де глядачі (і я також) реагували на те, що відбувається на сцені.
В "Анданте" на початку було сумно і трохи нудно, але поступово - з виходом спочатку БУЛЬДІ (Юля Молодая), а потім МАЯ (Назарка) стало дійсно весело. Зал тепло реагував, і, дещо для мене несподівано, навіть сміявся під час "Анданте".
Підсумовуючи - вдала Генеральна репетиція, як на мій скромний погляд.

Я прийшов у зал о 18-15 - буквально через декілька секунд, як туди зайшли Осіпов і Воронов. На цей день було заплановано закінчення роботи над декораціями - покраска вапном. Вапном займався Осіпов, а я таки довязав за допомогою Воронова "призму", яка була колись "кубом". Ми трохи затягнули з декораціями, але не це відтягнуло початок прогону. Якось так вийшло, що у всіх акторів знайшлися якісь справи... і всі вони позапізнювалися. В результаті ми закінчили з декораціями практично повністю - навіть призму повісили.
І ще прогон затягнувся за десять годин вечора.
Прогон вийшов якийсь трохи дивний. Навіть "Квартира Коломбіни", яка викликала сміх і радість не тільки у випадкових глядачів, а й у тих, хто вже її бачив, була трохи не така. А що говорити про інші пієси... Васіліч і Крикун повставляли чортів практично всім. З іншого боку, це останній раз, коли вони можуть хоч щось сказати акторам, і актори, можливо, щось почують. Далі будуть глядачі, які "розбалують" акторів, і вони будуть мало звертати увагу на слова режисера.
Я не дуже прислухався - поки режисери говорили з акторами, Осіпов, Воронов, Чендеков і я знімали і ховали декорації.
Під час вистави я фотографував, а за прожекторами сиділи Стас і Антон (ГРЮНДЕР і РОККО).

Відбувся прогон. Робити щось було ліниво, і тому я заліз на прожектор (лівий, якщо дивитися зі сцени). Не зважаючи на висмикунті зі своїх нормальних положень троси для лівої (якщо дивитися зі сцени) завіси на вікна, просвітив до кінця, і не без задоволення. Зараз це здається таким простим - тим більше, що в пієсках не більше троьх-чотирьох виконавців, і слідкувати за ними легко.
А які види можна побачити - все що на сцені як на долоні!

Не залишає відчуття, що у виставі є якась недоробленність. Навіть "Квартира Коломбіни", яка веселить з початку до кінця, обкатана не на 100%. А "Анданте" і "Лєстнічная клєтка" через цю незавершенність трохи нуднуваті. Хоча, коли я сидів у залі, і нарешті побачив "Лєстнічну клєтку", я зрозумів, що вони стараються. На жаль, не все у них виходить. Але хоча б іскорка від життя на сцені є. У "Анданте" місцями проблеми з гучністю і дикцією. Правда, коли нарешті виходить МАЙ (Назарок, у самому кінці) ці проблеми кудись зникають - таке враження, що він їх "заводить".

А танець замість поклонів - це прикольно. Хоча, можливо, він трохи задовгий - зал спочатку буде аплодувати, потім стомиться.

Традиційно відбулася всенедільна збірна репетиція. Прогнали 3 (три) рази. З другого разу - з декораціями і фонограмою. З третього разу додалося ще й світло.
Ну що я можу сказати... Порадували. Хоча б тим, що я вважав, що справи набагато гірші. Є певна розбовтанність... Як завжди - нам би ще тиждень-другий, ми б таку ляльку зробили... А так - можна показувати (враховуючи дві репетиції, що залишилися).
Добре, що нема четвертої пієси "Любов" - залишилося більше сил і часу на решту...

Вперше відбулася репетиція всіх трьох пієс в один день - пятниця, можна було почати трохи раніше. Я трохи був зайнятий - ми з лохматим Артуром доробили "піраміду", і бачив мало, єдине, що відфіксував - і "Квартира Коломбіни" дійшла до кінця.

І от настав визначний день - дві з трьох пєс - а саме "Лестничная клетка" і "Анданте" дійшли до кінця тексту. Пора б уже - залишилося трохи більше тижня.

А ще Артур Лоншаков і я зібрали "піраміду", і навіть встигли прикрити одну з двох (трьох?) запланованих граней мішковиною.

Все проходить, все минається. А деякі речі проходять, ще толком і не відійшовши від початку. Скажемо "Бай-бай!" сценці під назвою "Любов". Її не буде. За минулий тиждень Тарас не зявився і не вийшов на звязок. "І нас асталось толька троє. Но жизнь - дуель, чего же мі хатєлі!".

Чесно кажучи, я думав, що капут буде для "Анданте". Але "Анданте" живе якимось дивним чином - хоча життя там ключом не бє. Сумно доволі на нього дивитися. Навіть під пивом.

А от де життя бє - так це у "Квартира Коломбины". З іншого боку, чого ж ще чекати від пєси, де на сцені одразу Арлекін, Коломбіна і Пєро, та ще й такі заводні - навіть Пєро (чи особливо - Пєро, не знаю, як буде правильніше). Просто любо глянути.

У декораторів не буває класних днів. Вони просто приходять і роблять. В цей вечір я і Артур Лоншаков (нарешті) під веселий політичний акомпонемент релігійно-політичних лекцій Сан Санича зробили одну грань куба, витративши на це близько години.

Пару репетицій я пропустив - в четвер, четвертого грудня, коли було "Анданте" (без ЮЛІ, яка кашпо, все було, напевно, дуже весело) - через хворобу, і в неділю, сьомого грудня, - коли була "Лєстничная клетка" - тому що не ходжу по неділям на танці від театру.

Таке враження, що постійний холод (але поки-що, слава богу, не мороз) на вулиці поступово попадає в наш маленький зал.

В цей вечір в залі було ледь-ледь тепло. "Лопатили" "Лестничную клетку". Пієса, яку, напевно, колбасило найбільше - замінили половину акторського складу. (Необхідні пояснення: дійових осіб троє - ГАЛЯ, ЮРА і СЛАВІК. Галя залишилася на місці. Юрою став той, хто мав бути Славіком. А Славіком став Мага. Разом - півтора чоловіка. Тобто - половина.)

Нічого так. Робочий процес. Все як завжди. Дайте нам ще пару тижнів зверху - і все буде ок.

З усіх пієс жодна не дійшла до кінця. З "Анданте" взагалі повний добрий вечір. Якщо навколо них - нормальний робочий процес, за яким приємно спостерігати, то в "Анданте" - борюкання нанайських хлопчиків - з відкатами, забуванням мізансцен... (Підозрюю, це тому, що багато жіночого контингенту на сцені одночасно, і Юра зявляється там епізодично...) А ще ні в четвер, ні в пятницю Аля не може прийти на репетицію - в неї справи. Такими темпами в нас не буде "Анданте". Жаль, пієса гарна...

Стаю лахмітником. Якщо раніше мені були байдужими всі ці тряпки, плаття, костюми, то тепер мене злить, коли наші театральні костюми не віддають напряму, а кидають в якійсь лівій підсобці, до якої в нас нема доступу. І тільки через рудого Сан Санича можна доволі випадково до них добратися. Нєєєє, ну нормально, га?

З декораторів був тільки лінивий я, який сидів весь час у залі...

Пятничну репетицію я за поважною самосвяткувальною причиною пропустив. З іншого боку, репетиція в стопершій аудиторії - це не надто надихає...

Декорацій, судячи з усього теж не робили.

В неділю знову танцювали - при чому по слухам нарешті було більше партнерш, ніж партнерів...

А от в цей вечір все стало на звичні рейки. Закінчилися посвяти, і ми могли нарешті повісити ті декорації, які наробили. Навіть тільки з "ліфтом", двома "вікнами", "столиком" і "ширмою" для "Квартири Коломбіни", репетиція якої була в той вечір, все виглядало досить нормально. Сюр, наш рідний сюр.

Чесно кажучи, хоч ні одна з чотирьох пєс ще не дійшла до кінця, мені найбільше подобається стан "Квартири Коломбіни" - вчора ввечері ржав практично весь час (замість того, щоб декораціями займатися... сил через неправильний підхід - не попив перед вечором пива, не зїв горячу собаку - не вистачило).

Оновлено: А ще Саша Осіпов (за моєю дуже скромною допомогою) зробив прикольний кущик (вартість матеріалів - 60 гривень+електроенергія).

"Штовхали" цілий вечір "Анданте". Юра Назарок (МАЙ) вперше вийшов на сцену в цій пєсі.
Практично нічого не бачив, бо майже весь час провів за кулісами, але декілька разів чув голосний крик Ксюхи (АУ). Мені навіть здалося, що дійшли до кінця пєси. Але виявилося, що я сприйняв бажане за дійсне. Більше нічого примітного не почув.
Не зважаючи на те, що декораторів було тільки двоє - Лєна "перке сі ту ромео" і я, роботи не завмерли на місці - ми закінчили-таки "ліфт".

Цього вечора репетиція розпочалася в стопершій аудиторії - вірніше, у коридорі перед нею, а у залі тривав творчий процес підготовки до посвяти в ліцеїсти. В'ялий такий процес, без особливого зацікавлення в результаті.

З іншого боку, "Лестничная клетка" теж особливо вперед не летіла, навіть коли перемістилася до актового залу - звичайно, з точки зору людини, яка просиділа півтори години за кулісами над натягуванням мішковини на "ліфт".

З конструктивних, вагомих результатів діяльності тих п'ятьох, що спромоглися прийти (Осіпов, Олексій Мельничук, Кирило, Женя Крикун) можна відзанчити лише дороблений Кирилом "столик".

Загалом, рутина, рутина і ще раз рутина навколо...

Цікавий день. На сцені побували і "Любовь", і "Комната Коломбины", і "Анданте" (по черзі в порядку переліку). В мене було мало часу уважно за ними слідкувати - хоч я і був деколи у залі, але натягування мішковини на ширму мене цікавило більше. Хоча "Комната Коломбины" порадувала, я сміявся.
Робітників було не дуже багато, але всі не посіщалися в одному підвалі, а лазили і в залі, і у великому коридорі перед самим залом, і ззаду сцени...
Приходили Осіпов (як без нього?), Кирило, Женя Крикун (попав пацан під роздачу), Лєна "Ромео перке сі ту Ромео", Артур Лоншаков і навіть Ігор Крикун (взяв у руки відповідальну роботу збору куба).
З результатів - готові до використання друге "вікно" і "ширма". На підході - столик і "ліфт".

Потихеньку все налагоджується (тьфу-тьфу-тьфу...).

Нарешті зібралися в одному місці дівчата з "Анданте".
Повиздоровлювали-таки. Ато вже були у мене побоювання...

Але більша частина чоловічого контингенту бачила їх не довго - прийшов наш декоратор, і всі почали пиляти, збивати, видовбувати, шити, натягувати і просто проносити довжелезні 3-4 метрові планки з підвалу на сцену (не так це і легко, буде нічого робити - спробуйте, невелика задачка на просторову уяву).

Не бачив їх і я - весь час крутився в підвалі. Аж спітнів.
Кого ж я там бачив? Саню Осіпова, Ваню Воронова, Кирила, Костю, Магу, Бейса і Лєну (ака "Ромео перке сі ту Ромео"). З результатів - отримали перший закінчений елемент декорації - так зване "вікно". Матеріали - 4 дерев'яні планки, шмат мішковини, мотузки і 8 цвяхів. Так що "вікном" його тепер назвати можна дуже умовно. Ще пристосували підпорки-кутники від металевих дверей для задання стійкості так званої "ширми". Знову ж таки, згадуючи "вікно", "ширма" названа так теж умовно, хоча використовувати її будуть за назвою.

Із новин - прем'єра скоріше всього буде 20 грудня. Отже, залишився місяць...

Важливий день!
Зміни в складі "Лестничная клетка". Васіліч вагався, зважував все, і , не зважаючи на прохання Полянської, зняв з ролі Сашу. Хід конем - Сан Санич тепер ЮРА. А от зі СЛАВІКОМ була ціла історія. Спочатку запропонували Бейсу - і він був згодний. Але 17 грудня у його мами ювілей, його не буде в Києві. Потім запропонували Стасу - той відмовився, хоча потім сидів задумливий - вагався. Мага не вагався, він одразу погодився. Дивно, правда?
Але це все ніщо у порявнянні із тим фактом, що почали робити декорацію. "Я помню кто визвался іті первим, я скажу Вам іх імєна". Звичайно, Осіпов Олександр, без нього ніяк і нікуда - лише він один знав, що треба робити, Ваня Воронов, Бейс, Артур Лоншаков ака Лохматий. Ну і я, як же без мене? І кому б цим займатися, як не хлопцям з РФФ? Звичайно, якби Мага не отримав роль, з нами був би фізфак. Але сталося так, як при ремонті завіси фіг-знає-скільки часу тому. Зібрався РФФ, і просто почав робити те, що треба. Дивно, правда?

І знову театр не відпочиває. У фізматі танці (у Васіліча є хореографічна ідея закінчення майбутньої вистави), а Головний Декоратор і Художник пан Олександр Осіпов за моєї скромної допомоги купує дерево, яке у майбутньому буде декорацією.

Васіліч вагався, чи приходити йому на цей останній концерт ювілею.
І добре, що прийшов. Десь за півгодини до початку концерта остаточно стало зрозуміло, що Саша (наш герой, той, що насправді ЮРА з "Лестничная клетка") не прийде, що в нього таки температура близько 39 градусів (доречі, ніяких дзвінків не було).
Крім того, десь затримувався Костя (який мав кличку Тібальд). І якщо відсутність Саші переграли перекинувши з однієї команди (італійців, Тібальд) в іншу (англійців, Ромео) Славіка (який насправді П'ЄРО), то із відсутністю Кості вихід театралів на сцену ставав сумнівним. Тарас побіг за ним в гуртожиток. Костя з ним розминувся, прийшовши хвилин за 10 до початку. Все більш-меньш устаканилося. Без Васіліча (Крикуна теж не було) було б важче.
Близько п'ятої години дня за Київським часом концерт розпочався.
У мене з'явилася думка, що не всі захотіли побачити вживаний (беушний) концерт - фізмату прийшло небагато. Але це був не найгірший зал. В міру дикий, в міру інтелегентний. На Сердючку сміялися, але не заходилися - Васіліч каже, що на першому концерті просто було багато людей, які знали "нашу" Сердючку особисто.
І от наші. Що Вам сказати - на мою думку цей останній зал був найближчий до того, щоб зрозуміти повною мірою чому саме Джульєтта розмовляла не по-англійськи, як Ромео. Ромео в цей останній раз видав найкращий вихід. Навіть мене, який бачив сценку у всіх (і неприглядних також) виглядах, пройняло. Ось чого не вистачало! Джульєтта, звичайно, супер, але без відповідного Ромео загальне враження змазується. Ромео можна було зіграти краще, у другому монолозі і наступних фразах він повернувся до свого звичайного стану (вигляду?). І ось - крик Джульєтти, "Бастардо!" і бійка. Що сказати, це був кращий раз із всіх. На сцені з'явилося найголовніше - запал. Навіть я вірив, що пацани хочуть один одного повбивати. Декілька разів здавалося, що так і буде. Та що я - постановник бійки Крикун встиг прийти в зал, побачив її, і його теж вразило. А Васіліч сказав просто - "подонки!". Чекати до останнього разу, щоб зіграти так, як треба! Можливо їм не вистачало майстерності, але було головне - драйв. Що цікаво, в такому складі бійку не проганяли - а "на коліні" склали партію Славіка і Сан Санича. Вийшло краще! Може, там заважав той Саша? Або пацани не переживали як виходити на сцену - стільки було ускладнюючих обставин навколо сценки?

А цей вечір взагалі був дивний.
Планувалося, що буде вечір аутсайдера - "Лестничная клетка". Прийшла одна Лєна. Пацанів не було. Сан Санич (не рудий пес, а той що, СЛАВІК) забувся, і спав вдома. А Саню, який насправді ЮРА, в черговий раз забрали додому, здається.
З горя Васіліч, Осіпов і Крикун поїхали на пиво ;)

Коли я зайшов ввечері цього дня в актовий зал, репетиції не було.

В черговий раз пробували зібратися на "Анданте". Але Аля знову захворіла, а в Ксюхи, репетиції без якої за визначенням безглузді, напевно, були якісь справи. Можливо, вона відпросилася у Васіліча.

Але за 10 років в цьому залі пройшло стільки всього, що було про що поговорити і що згадати. Сиділи, чесали язики.

Крикун зауважив, що тепер до групи особливих людей - Віті - "пацелуй міня в задніцу", Тані - "я щаз упісаюсь" і "?" - "Здраствуй, мама" приєдналася Лєна - "Перке сі ту Ромео?".

Близько дев'ятої почали збиратися учасники бійки під кодовою назвою "Ромео і Джульєтта". Зібралися майже всі - крім особливого пацана Саші, який в "Лєстничний клетка" - ЮРА. Крикун спочатку поганяв Кирила з Антоном, потім Костю і Андрія (Ромео), а далі пару разів всіх. Коли все повторили цілком, стало ніяково. Пацани або не їли, або вирішили поспати на сцені - і всі пацани, крім втомлених Антона і Кирила, віджалися 10 разів, і за Джульєтту теж. Навіть вона облінилася. Для порядка ще прогнали пару разів. Спробували з Ромео зробити людину. Це класно, коли є куди рости. Чого йому не вистачає, я не розумію, але потилицею відчуваю - можна набагато краще. І він може. В чому справа?

Може, це все магнітні бурі і гнила холодна осінь?

Минулий тиждень для мене пройшов під гаслом святкувань 40-ліття.

В понеділок, 3 листопада, всі відпочивали від святкувань ювілею.

В середу, не зважаючи на те, що була репетиція, я (певною мірою) продовжив святкування. Якщо бути точним, спробував лікувати застуду народними методами - коньяком, лимоном і медом. Допомогло не сильно...

В п'ятницю репетиція також була, але я знову продовжив святкування ювілею...

Зате в цей день я знову отримував найбільше задоволення від репетиції в залі. Хоча, в цей вечір в мене з'явився конкурент - Лєна (Джульєтта). Але вона намагалася читати, лише одним оком заглядаючи на сцену, а я слідкував за словами і не відривався від сцени.

Була репетиція "Кімнати Коломбіни", і тільки. Встигли і слова повторити, і по сцені походити. Хоча Арлекін знову на сцені не був, а сидів у залі.

Було весело. Було приємно спостерігати за процесом.

Публіка цього дня була особлива, зал був повний фізматівців. Зустрів багато людей, про яких не підозрював, що вони - теж, так би мовити, члени клуба. На мій погляд, атмосфери надмірної ювілейності не було, але у повітрі носилося щось таке, що робило всіх доброзичливими і милими. Тиха така собі радість від зустрічі людей, які давно один одного не бачили.

І таких зустрічей було багато.

Ще було дивне відчуття власної дитячості - в залі і коридорах стояли люди набагато старші за мене, але які були фізматівцями. Які не просто були ними, але ними залишилися - про що говорить їх приїзд в чужу (певною мірою ) будівлю.

Ювілей? Концерт? Це все лише приводи для цієї зустрічі.

Хоча від цього тихого щастя публіка концерту була дуже доброзичлива - підтримувала аплодисментами виконавців і під час номерів, і після них.

Щоб розбавити "нудний" концерт, додали веселого офіціозу - виступів деканів найближчих факультетів і зама першого проректора Київського університету, випускників і ще якогось дядька з незрозумілої організації випускників школи-інтернату під Москвою. Вчорашні студенти, напевно, не витримали б такого знущання над собою. Дорослі нудьгували, але були ще здатні помітити комізм певних ситуацій на сцені (гонитву дівчаток з гвоздиками за виступаючими офіційними особами після їх спіча, жарти "високих мужів"). Напевно, саме тому нікуди не полетіли дикі гуси, а Саша Суворова (ака Мавка) співала лише одну пісню.

А ще у директора фізмату був саме в цей день День Народження. 30 років. Символічно? Його привітали піснею на мотив "В нашем доме пасєлілся замєчательний сасєд" - тіпа "лучший. Лобода Альоша. Лобода Альоша. Лобода Альоша просто клас". Жартівлива, весела пісенька.

Зал був інший. Можливо, він не був настроєний на концерт, а просто чекав його кінця, коли можна буде зібратися купками і відсвяткувати зустріч. Можливо, саме тому на Вєру так не сміялися... Але рівень культури був такий, що всі плескали в долоні, підтримували артистів.

Концерт вийшов приємний - своєю атмосферою.

П'єску театра, можливо, зрозуміли не всі. Але бійка їм сподобалася...

І ось нарешті концерт. Звичайно, від публіки, яка повинна була прийти в цей вечір, добра особливого не чекали - студенти, що з них взяти.

Але нічого особливого не відбулося. З моєї точки спостереження, із залу, було чути шум, який супроводжував нецікаві з точки зору певного контингенту номери. Крім того, свою роль зіграла, напевно, радість глядачів від зустрічі - кращого часу для спілкування, ніж під час вистави, вони не змогли знайти.

Але і виконавці радували. Їх можна було побачити в бокових кулісах, помітити ворушіння задньої завіси і просто почути невеликий гуркіт десь поза сценою.

А так - все пройшло більш-меньш.
Порівняно із генеральною репетицією, додалися ще пару номерів - Олександра Суворова (Мавка) заспівала ще одну пісню - про кохання, і з'явився Саша Закревський, який вийшов Сердючкою, і навіть співав, виробляв різні дотепні штуки. Напевно, такий номер - це те, що чекає саме така публіка від артистів, оскільки він був прийнятий просто неймовірно "на ура". А коли зал помітив розстебнуту спідницю "Вєрки", він просто зійшов з розуму від захвату і екстазу. Аплодували стоячи.

З іншого боку, доволі старий, можна сказати, потасканий, але від цього не меньш класний, вже класичний для фізмату, танець "Весна" під пісню групи "ВВ" з такою ж назвою, теж зірвав шквал оплесків. І теж аплодували стоячи.

Наші? А що наші? Трохи лажанулися, але зал (навіть ветерани театрального руху) цього особливо не помітив. Ромео був не надто голосний і повільний. А так - залу сподобалося. А я надто багато разів бачив цю п'єску... Хоча Джульєтта - просто супер!

Не зважаючи на пробку на Московській площі, яка (а це звичне явище) утворюється в районі з шостої до сьомої години вечора, режиссер (і звукооператор також) таки доїхали (більше-меньш вчасно) у фізмат до початку генеральної репетиції концерта до сорокалітнього ювілею фізмата. Їхали приблизно годину і в об'їзд. Московський район в черговий раз підтверджує свій статус дебільного району щодо транспорта.

Зрозуміло, що запланована на 8 годин вечора генеральна репетиція розпочалася трохи пізніше - банально, але така нікому не потрібна людина, як ведучий (цього шоу), теж потрапила у пробку.

Щодо участі у всьому цьому міроприємстві театру, то, з моєї точки зору, крилата фраза, яку сказала Полянська на початку прогону (на генеральну репетицію те, що було, трохи не тянуло...), коли нарешті прийшов ведучий - "Я канєшна панімаю, что ви - тєатр [крутиє], но помолчите [заткнитесь]" може бути визначенням цієї участі.

Сценку свою бійці відіграли нормально. З усього виступу тільки їм були аплодисменти з-за куліс. Можна було краще, не без того, але терпимо. Ромео дуже старався. Йому є куди рости, але вже більш-меньш терпимо. Хоча на фоні Джульєтти...

А решта концерту була в звичному стилі фізмату - пафосна, місцями цікава для глядачів, але не у всіх учасників були вогонь в очах або (хоча б) цікавість до того, що відбувалося на сцені. Просто відбували.

Що запам'яталося? Сльози ведучої на першому ж її виході (ходять слухи, що це Полянська поламала дитині психіку і довела до істерики). Галантний ведучий, який намагався відчитати за обох, але вставив фрази на рахунок - "тут я не пам'ятаю, я всіх її слів не знаю". Тамара Михайлівна, яка деколи виступала диригентом співаків і танцюристів і побігла заспокоювати ведучу за куліси. Ведуча вийшла, потім, трохи заплакана, але вже говорила свої слова. Прикольні танці - вже стара "Весна" (музика "ВВ") і "самба", яка була не зовсім запальна, але драматургічна, "Пінк", який танцювали трохи дерев'яні дітки. Безпосередня дівчинка, яка прочитала дитячу казочку про фізматію, ліцеію і теде (трохи затянуто). Пісня-танець про рідний край (здається, її Зінкевич співав). Патріотична пафосна (дитяча) пісня Саші Суворової (Мавки) про Україну. Пісні Юлі, Лєни (Джульєтти). Смішки під час фінальної пісні (може з рубки світомайстра їм дулі показували?). Ну і, звичайно, кінський гуркіт і хвилювання завіси за сценою.

А після концерту Полянська відірвалася на театрові за те, що бійці не вийшли на загальну пісню (хоча та ж Джульєтта і ще пару "театралів" співали). "Театр посчітал дял себя унізітельним вийті на фінальную пєсню".

Хай з нею - все одно бійці поставилися до всього, що відбулося на сцені і поза сценою, відстронено. "У вас своя свадьба, у нас своя...".

Знову в фаворитах "Ромео і Джульєтта". Але справа в тому, що багато разів підряд повторювати її не можна - у бійців втомлюються руки.
Сьогодні було трохи краще - навіть у Ромео. Але все ж таки, їм би ще тиждень...
Трохи збиваються, просто відбувають і не у всіх все получається.
В цей день з'явилася фонограма - один трек з оригінального старого фільму "Ромео і Джульєтта", а інший "Польот шнура" (by "Лининград"). Фільм цей по Шекспіру навіть я - культурний відлюдник - бачив, і він запам'ятався класною грою акторів. Всіх.
Нічого, в нас, у крайньому разі, хоча б, Джульєтта - супер!
Але і бійцям допомогла трохи фонограма.
Мені самому під інструментал Шнура хотілося вилізти на сцену, витягти дрючка (або штахетину з підлоги) і помахати...
Після закінчення саме репетиції загальними зусиллями зліпили другий стенд для ювілею (Алі ж не було...) Правда, ходять слухи, що його ні до чого буде прикріпити...

Цього вечора повісили нову завісу на сцені. Вона приблизно такого ж кольору, як і стара, але: 1) не подерта; 2) більш яскрава, ще не вицвіла.
Матеріал, здається, називається "крепсатін". Впоралися меньше, ніж за годину - при чому впоралися силами не більше шести чоловік (Артур, я, Мага, Тарас Кучер, Кирило, Антон(?) і ще хтось підходив...). Знімати легко, вішати було не надто важче - завіси тримаються на мотузочках, які треба було прив'язати до металічних труб (цікаво, чи будуть триматися?). Трохи шкода стару завісу - скільки вьсього вона побачила...
Крім того, Сан Санич повісив замість старих сіро-коричнуватих штор (взяті з запасів? куплені?) на вікна нові бордові (по дві з обох боків).
Вигляд одразу змінився - в кращу сторону. Не сказати, що тепер зал може посперечатися з палацом "Україна", але все-таки не сільський клуб...

А ще Аля за час репетиції з роздрукованих Васілічом фоток зробила стенд, який виставлять в коридор під час святкування ювілею. Прикольно! Купа знайомих і незнайомих облич! Шикула, Крикун, Осіпов, Назарок, Васіліч, Дівєєв-Церковний (тоді ще Гладченко), Білл, Наташа Каркуциєва і ще багато хто (навіть я...)

Ще що? Декілька разів прогнали "Ромео і Джульєтту". Душероздираюче видовище... З усієї сценки приємно дивитися тільки на Джульєтту, решта таке враження тільки відбуває репетицію. А Буратіно в ролі Ромео - це щось...

Цього разу все почалося з "Анданте" (нарешті!), і хоча не було Алі (тобто ЮЛІ), АУ і БУЛЬДІ ходили по сцені, кидалися шматтям і кричали одна на одну (правда, не дуже голосно).

Далі - як зажди - "Ромео і Джульєтта". Коли декілька разів прогнали все повністю, і перед очима купки випадкових глядачів стало видно задумку, то особисто мені сценка здалася прикольною. Тепер справа за реалізаторами - учасниками бійки, Ромео і Джульєттою.

Оглядаючи хазяйским оком тиждень, який непомітно пройшов (чи ми його непомітно пройшли), можна відмітити, що тиждень був продуктивним - на відміну від попереднього, коли основною темою були хвороби і незнання слів. Cпільним для днів цього тижня були короткі репетиції всього, що не "Ромео і Джульєтта".

Репетиція цього вечора була теж плідною, весь час сцена була зайнята - спочатку "Квартира Коломбіни", потім "Лестничная клетка" (здавалося б, всього недавно мене самого вчили правильно і гучно говорити зі сцени, а вже 10 років минуло з тих пір...), далі (більше всього часу) - "Ромео і Джульєтта".

Можна сказати, всі були зайняті - Ромео і Джульєтта навіть тренували свої гучність і дикцію на сцені під аккомпонемент бійки - звону шпаг, криків, ударів і падінь, "ке кАцо" і "бастАрда". Загалом, повний сюр.

Але часу на інші речі, крім "Ромео і Джульєтти", було виділено настільки мало, що з'явилося відчуття перерванності на півслові. Бідний Арлекін це не сказав жодного слова на сцені - тільки покидався шматтям.

Та й про саму "Ромео і Джульєтта" сказати, що відчувається прогрес, важко.

Випускники поздоровили Васіліча і подарували важкий і обтяжливий для руки перфоратор.

Сьогодні день народження Васіліча.

Вчора ми бачили кусок (закінчення) концерту на 40-річчя фізмату. В словах ведучих перед виступом нашого театру були згадані факти зникнення і нового відродження театру. І не всім же відомо, що ці події були (хоч і не завжди, але для мене - так) пов'язані із міграцією Сергія Васильовича Баранця - його переїздом в Москву, виїздами в Лондон і поверненнями до Києва.

Репетиція цього дня була плідною.
Спочатку була "Любов", і цього разу слів для репетиції вистачило.

Далі сцену зайняв знову Крикун, але цього разу в нього був повний склад - для того, щоб нарешті почати ставити цілу бійку, а не окремі її частини. Хто ж ці сміливі хлопці? Костя (в "Замку Грюндера" він був Фердінандом), Тарас Кучер, Мага (він же Сергій Сивокінь), Кирило, Антон (він був Рокко в "Замку Грюндера"), і ще троє нових - фізматівці, всі вони приймають участь в новій постановці - "Квартирі Коломбіни" (образно кажучи, це П'ЄРО, ЮРА і СЛАВІК), ну і, звичайно, Андрій у ролі Ромео.

А внизу, в підвалі, під чутливим керівництвом Васіліча нарешті почали читати італо-англійську п'єсу "Ромео і Джульєтта".

В цей день (по слухам) Крикун знову ганяв малих, а Васіліч просто сидів в залі.

Не зважаючи на те, що режисер попав у невелику аварію на Московській площі, він все ж таки встиг на репетицію вчасно - хоча сумніви на рахунок цього були.

І що? У двох сценок, які планувалися, не вистачало акторів. Осінь така, напевно. Юру з "Лестничной площадки" забрала в лікарню мама, про що він прийшов і попередив. Аля з "Анданте" теж хвора.

Знову Крикун з пацанами зайняв сцену.

Спочатку була "Любов", і вона навіть трохи була - поки дія не вийшла за рамки текста, який знали актори (принаймні один з них...)

Далі - повинна була бути "Ромео і Джульєтта", але, знову ж таки, ні Ромео, ні Джульєтта не знали більше двох фраз з ролі.

От і стали вони всі вчити слова прямо в холодному залі.

Класно пацанам Крикуна - слів не треба вчити, прийшли - почали репетирувати =), чим вони з успіхом і займалися.

З восьми - "Любов". Спочатку трохи читали, а потім вийшли на сцену. Класно. Ні, це глядачам ще не можна показувати - та й пройшли поки тільки півтори сторінки тексту, але знову - нема питань до режисера "чому не я?".
Все правильно, я б (можливо) зробив такий же самий кастінг.

Після дев'ятої вечора - (вперше) читали "Лестнічну клєтку". Роль Славіка мені найбільше подобається з всієї постановки, і я згоден з вибором режисера.

Далі - роспаралелення. Васіліч читав англо-італійські тексти разом з Ромео і Джульєттою, а Крикун ганяв Кирила і Антона з шпагами на сцені.
Знову я НЕ пожалкував, що ніколи навіть не думав брати в руку шпагу - жорсткий спосіб проводити час.

На перше була "Квартира Коломбіни". Вже ходили по сцені. Приємно було на них дивитися. Я відчував себе людиною, яка хоч і не приймала безпосередньої участі в процесі репетицій, але отримувала найбільше задоволення.
В принципі, моя точка зору - як того, хто не отримав ролі в майбутній виставі, підштовхує мене до питань на зразок: "А чому не я?", "А чи зміг би я його замінити?" і "А чим він краще?".
В цей день я був спокійний.
Не те, щоб я не довіряв чи був ображений на режисера.
Але зрозуміти, що вибір його правильний, і мені на сцені робити саме в цій постановці нема чого, було заспокійливо. Я розділив його вибір. А те, що мені на це був потрібен час - на те він і режисер...

А другого в принципі не було. Нема Ау - нема "Анданте". Її забрали в театр. На виставу.

А поки займали сцену, Крикун з своєю компанією розминався в підвалі.

Новий тиждень - нові проби. Нарешті знайшли Ромео і Джульєтту.
Звичайно, з фізмату. Ромео - Андрій (не знаю фамілії), а Джульєтта - та Лєна, яка Галя з "Лестничная клетка" (раніше була Голосом в "Замок Грюндера").
Процес проб був веселий - спроби претендентів прочитати італійською і англійською свої ролі викликали у них самих істеричний сміх - то що говорити про сторонніх спостерігачів?

Далі, коли трохи визначилися з ролями - відбулася репетиція "Квартири Коломбины", а юрба розійшлася потихеньку - хто коли, оскільки на вулиці був дощ.

Звичайна репетиція, але якась лінива і повільна.
(Звичайно, можна послатися на втому режисера від робочого дня, проведеного у викладанні мережевих наук... і кінець робочого тижня).

Спочатку режисер повів себе нестандартно - він запропонував кожному з 4 акторів п'єси "Анданте" прокоментувати свого персонажа - яким вони його бачать. Нічого особливо нового - молодість різка на судження, їм завжди щось не подобається, а Назарок впевнений, що у нього найкраща роль у виставі (і це правильний підхід). Далі читали . Дочитали майже до кінця - до місця, коли читати не має смислу, треба на сцену.

Хоча, з іншого боку, те, що дочитали до кінця - не надто заслуга акторів. Справа в тому, що один героїв наступної п'єси просто не прийшов. Молодий ще. А без нього, оскільки там через репліку - він, стоп, машина, репетиція безглузда. Тому дочитали попередню п'єсу, і почали теревенити.

І подумалося - на скільки в таких самонадіяльних збіговиськах все лежить в межах взаємного бажання щось зробити. Нема бажання - нема роботи.

От гляньмо на Ігоря Крикуна - йому в кайф махати шпагою - він прийшов, помахав, малих повчив. Не зважаючи на те, що їх не було багато, але це були ті, які хотіли прийти.

В цей день відбулися годинні репетиції п'єсок "Любовь" і "Квартира Коломбины".

Поки що тільки читали. Зрозуміло, до кінця не дочитали - режисер поправляв.

За попередніми підрахунками тільки вартість декорацій для вистави може досягти 180 доларів - сума малореальна для самонадіяльного театру. Невже цей бамбук такий дорогий?

Трубний глас народа

Нiхто менi, звичайно, но повiрить, але в п'ятницю таки вiдбулися проби на "Квартиру Коломбiни".
Наш великий демократ на питання про акторський склад видав (по пам'ятi) наступне:

"Лестничная клетка": Лена (Голос из Грюндера), Марина (та что Зиглинда, ), Юра (молодой) - вот тут могу ошибаЦЦА, Саша Дыховнычный

"Любовь" - Лена Кривенко (СВЕТА), Тарас Кучер (ТОЛЯ), Лена Полищук (ЕВГЕНИЯ ИВАНОВНА, МАТЬ СВЕТЫ)

"Анданте" - Аля(ЮЛЯ), Яна(БУЛЬДИ), Ксюха(ТОЖЕ ГОЛОС, АУ), Назарок (МАЙ)

"Квартира Коломбины" - Таня Хижина(КОЛОМБИНА), Леша Мельничук (АРЛЕКИН), Славик (молодой, ПЬЕРО)

Великi слова - моя добавка :)

Вiд iменi олiмпiйського резерву бажаю всiм учасникам процесу успiхiв в їх нелегкiй справi.

Понеділок, 29 вересня

В цей день було складено щось на зразок розкладу на наступні репетиції - хто коли приходить.

Крім того, із тих студентів і фізматівців, хто прийшов, склали банду, яка буде показувати бійку на 40-річчя фізмат-ліцею. 5 пар під керівництвом Ігоря Крикуна - який буде ставити бійку - в цей день фехтували.

Але найцікавіше, скоріше всього, пройшло непоміченим більшістю. На репетицію з'явився Олександр Осіпов, який розповів режисеру Сергію Баранцю своє бачення майбутньої вистави - її декорації і костюми. Олександр в душі художник і (не побоюсь цього слова) декоратор цього маленького самонадіяльного театру.

Цікаво, що декоратор і режисер після прочитання тексту п'єс склали приблизно однакове уявлення про те, який вигляд могла б отримати майбутня вистава - хоча змови, судячи по буйній радості режисера від почутого, не було.

Якщо все вдастся, дах глядачам порве добряче.

Початок

У п'ятницю, 26 вересня, відбулися проби на нову виставу - "вечір" Людмили Петрушевської за її збіркою одноактних п'єс "Квартира Коломбіни".
В збірку входять чотири невеликі п'єски: "Лестничная площадка", "Любовь", "Анданте" і "Квартира Коломбины".
Ролі я в жодній з них не отримав, але буду спостерігати за розвитком подій.