Наше життя повне умовностей.
І театр, напевно, одна з найбільших сфер, де все стоїть на мовчазних домовленностях про щось.
І це не тільки декорації, реквізит і костюми.
От взяти репетицію - коли хтось на репетиції невеликої сценки для випускного у фізматі настирливо робить вигляд, що він насправді не Вася, а пес породи "королівська болонка", то іншим вже нікуди діватися. Вони можуть лише підстроюватися.
З іншого боку - це тільки зараз він "королівська болонка", завтра цим псом може бути хтось інший.
Або ще така свята божа роль, як режисер.
Колись він сидів у залі, і він керував всім процессом.
Тепер у житті на сцені повно режисерів, які знають, що їм (та й не тільки їм, а й іншим) робити.
Або взяти таку умовну роль, як театральний критик.
Він не завжди сидить у залі; він мало що розуміє в тому, що відбувається на сцені; коли він робить те, за що його чомусь вважають критиком, він здебільшого сидить за компютером, а не в залі; він може не писати місяць в щоденник життя найдорожчого йому театру; але він все одно зустріне колись в залі своє відображення в зеркалі життя і критику своєї критики...
А поки є хоч є один читач його писанини, він - критик, він існує.