Я тут випадково знайшов приклад того, що може статися, коли автора із баченням життя по типу п.єс із репертуару театрика "Зелений Гусь" ("Не даждался" = "Сасіскі", "Странний кєльнєр") занесе у вир більшого формату - із сюжетом.
Кому цікаво - ласкаво прошу сюди.
(Прямий лінк не наважився вставити через залишки самоцензури - там таке цікаве псевдо автора, яке, так би мовити, говорить само за себе.)

А це теж був дуже цікавий і повчальний вечір.
Якщо розглядати його в розрізі подій, то нічого особливого не відбувалося - ну зібралося двоє поробити декорації - ну що тут такого?
Але, напевно, десь на глибинному рівні є якась причина того, що обидва ці супермайстри тільки підносили, притримували і носили (в основному) в попередніх засіданнях гурта естетичного спротиву постановкам недемократичного режисера.
Тому не дивно, що після декількох не дуже вмілих розрізів того, що може бути колись величною декорацією, душа завхоза затремтіла і спереживалася настільки, що робота була відкладена до приходу справжніх майстрів.
А за часом цей підхід до декорацій міг посперечатися із тим ненашим днем, коли "Динамо (Київ)" покинуло цьогорічну Лігу Чемпіонів.

Коли біля одного багаття збираються новобранці і ветерани, то часто стається так, що про що б не говорили ветерани, все звертається в сторону а от колись, а от було...
Новобранці в основному слухають і реагують.
Ветерани ведуть бесіду і розповідають.
Інколи може здатися, що життя ветеранів було наповнене одними тільки цікавими подіями, і ось вони зараз розповідають за горнятком чаю про ті, визначні часи, які вони пережили.
І палають очі у новобранців - чи може це віддзеркалюються вогники багаття?...

Про що це пише автор неофіційного щоденничка одного самонадіяльного театру, якому б вже може поміняти назву, спитаєте ви.
Так.
Просто подумалося в цей вечір, не наповнений ні репетицією, ні роботою над декораціями, із горнятком чаю, посеред ветеранів і не зовсім новобранців...

Знову третя дія на сцені.
А у підвалі була майже зібрана платформа - так я її б назвав.
Це доволі правильний паралелепіпед, який практично порушує одразу декілька постулатів "Театрально-декоративного опозиційного руху" - в темах про "чим хужіше тим краще", і "симетрія - краса для дурнів".
Виглядає вона досить потужно, я б так сказав...

А час у фізичній (навіть не дуже напряжній) роботі летить швидко.
Дві години пройшли непомітно.

В цей день не було репетицій, але в цей день я зрозумів одну цікаву річ про себе.
Весь тиждень я з різних боків обдумував питання про те, що ж я знаходжу в перебуванні в театрі.
Адже я не завжди потрапляв на сцену, деколи просто був то декоратором, то знімав на відео...
Деколи мені здавалося, що основна моя функція - відкривати двері підсобки - щоб Васілічу не було потрібно спускатися вниз.
І ось я шукав результат цієї діяльності - особистий, мій власний результат.
Чого я добився і для чого особисто мені це потрібно.
І якось не знаходив.
Особливо за останні роки...
Але в цей суботній вихідний моя точка зору трохи змінилася - я став дивитися на свою "театральну діяльність" на на процес.
І зрозумів я, що процес цей приносить мені задоволення.
З цієї точки зору я зрозумів, що не буде важливо яким життям я буду жити поза залом, і що буде результатом моєї діяльності в залі.
Поки буде можливість, я буду вечорами з.являтися в залі.

А в цей вечір я був на сцені.
"Гастон" захворів, і ми обкатували першу дію.
А в залі сидів головний художник-декоратор Саша Осіпов і сумно за нами спостерігав - в нього не було напарників для роботи.

Мій ентузіазм на рахунок невеликої команди декораторів зіткнувся з випробуванням.
Бувають дні, від яких особливої радості не чекаєш ще із самого ранку.
Це був саме такий день, який завершився таким же сумним вечором.
Спочатку пани майстри супердекорацій знайшли в своїй роботі помилку, яка позбавила їх ентузіазму і бажання взагалі щось робити.
А потім Динамо (Київ) програло Байеру, і відправилося до інших українських клубів - в кубок Уєфа...
Не наш це був день...

Новина про перенос дати вистави, здається ніяк не змінила темпу життя маленького самонадіяльного "театру без декорацій".
В принципі, це позитивний момент - не розслабилися - мовляв до лютого встигнемо полюбому, можна зупинитися.
Все йде своїм тихим плином...
На всерху третя дія, у підвалі - елемент номер два конструктора декорацій: платформа яка плануєтсья в пару до тих сходів, що вже зроблені.

Ще один день підтвердження роздільних весіль.
Цього разу на сцені нічого крім звуків пили з підвалу чути не було.
А внизу працьовиті гноми робили свою темну справу.
Темну тому що поки все на підготовчих етапах - ріжуться фанерні плити, а результата роботи особливо не видно.

По ідеї це повинна була бути велика недільна репетиція, яких по кількості на одну постановку не повинно бути більше однієї (здається).
Але вийшло щось незрозуміле.
Таке враження, що деякі учасники влаштували саботаж.
По складу була десь половина.
Тому не дивно, що Великий і Жахливий переніс прем.єру.
Отже, 18 грудня нічого не буде.
Сам я про перенос не думав, але чесно кажучи, не здивувався.
Залишилося два тижні.
В цій постановці ще не було репетицій п.ятої дії - на моє скромне враження - найважливішої.
Перші чотири дії просто підводять читача до неї.
Це викладення ситуації.
П.ята - різкий ривок, відповідь на питання, які задаються.
Так що - не встигаємо, панове присяжні засідателі.
А ще - одне маленьке імхо - у постановці не вистачає серце-мотору - людини, яка паравозила б усіх вперед, до прем.єри.
Учасникам, можливо, і хочеться грати на сцені, але забувати про все на світі поза сценою, здається, ніхто не хоче.
(Тим більше - на майдані оранжева чума, яка задіває навіть тих, хто туди не ходить).
Як показує мій власний маленький досвід - іноді достатньо одного такого паровозу, щоб вистава відбулася просто на ура.
Такий паровоз тягне за собою всіх.
Він на сцені не грає, а живе на ній.
А у цій постановці ніхто жити на сцені особливо не тягнеться.
Всі хочуть зробити все на класі.
І одного режисера не зажди вистачає.
Здається - так.

Вийшло пафосно трохи, але нічого - я собі це сьогодні дозволяю.
Отже, все переноситься на лютий.

Окремі весілля продовжуються.
Коли прогнали першу дію (там, де це можливо), трохи третьої, зробили четверту і були готові виходити, тільки тоді зайшли майстри декорацій.
Мої давні думки про те, що краще мати невелику бригаду вмілих декораторів - ніж сподіватися, що прийдуть всі, як на толоку (староукраїнське слово, тепер це називають "субботнік") і все разом зроблять, отримали своє чергове підтвердження.
Три дні не надто напряжних (як на мій погляд) робіт дали не тільки задоволення від процесу, а й матеріальний, відчутно вагомий результат, - капітальні міцні красиві сходи на чотири рівня для театру.
І зробили їх фактично двоє - Кригін Артем і Осіпов Олександр.
Решта - Сивокінь Сергій, Лоншаков Артур і я, в основному тримали коли треба було і взагалі були на підхваті.
Шуруповерт, дрель і ручна пилка - рулез!
Єдиний недолік цих сходинок - Васіліч тепер не зможе їх витягти на "Айболіт і Варабей" як ті, старенькі.
Вони навіть не хитаються, коли стояти в парі лише на останній сходинці.
Я в захваті.

День підтвердження теми роздільних весіль.
Поки на сцені займалися третьою дією (так кажуть чутки, я не бачив) внизу, у підвалі серйозно взялися за декорації.
Я почав міняти своє враження про сучасну техніку для роботи з деревом.
Всі ці прибимбаси, які я бачив раніше хіба що лише в кліпі Бенассі "Сатісфекшн", виявилися у житті дуже корисними і ефективними.
Всі хлопці, які займалися декораціями для поточної вистави і вперше тримали в руках так званий "шуруповерт", в захваті від нього.
Учасники процесу дішли висновку що без цих дорогих цяцьок процес роботи над декораціями був би не такий короткий і зручний, а якість роботи дійсно відповідала б тезі про "чим хужіше, тим краще".
А ще моя фантазія просто пасує коли мені в голову приходить думка про результати нашой можливої роботи навіть з новою технікою в руках, але без Артема Крагіна.

Я знайшов хованку драматургів, які писали для театральних постановок у піонерських таборах.
Вони тут!

Почали третю дію.
А ще купили 17 листів фанери і 175 метрів дерев.яних брусків для декорацій.
Може пора перейменовувати театр поки не пізно?
Ато скоро в підсобках місця не буде вистачати для декорацій "Театра без декорацій".