Якби я був журналістом, то на рахунок останньої постановки скоріше написав би щось про невдачу, про те, що "Театр без декорацій" пішов кудись туди, де його мало розуміють глядачі.
Про те, що після лірики "Лісової пісні" і комедії а ля франсе "Гарнір по-французьки" нічого особливого не було, мав місце застій, театр зупинився і не рветься вверх, до нових висот.
Але я - не журналіст. Редакція жовтої стінгазети, яка раніше перебувала за цією адресою, практично у повному складі перейшла в газету "Бульвар"...
Я - театрал.
За 10 років плавання в цьому хитрому морі я, можливо, не навчився в ньому плавати, але зір зіпсував настільки, що насмілююся критикувати народних і заслужених професіоналів.

Що ж я побачив у цій виставі?
Повторюся - постановка ця за класикою.
Про що це говорить?
Про особливу манеру, спосіб розповіді.
Про те, що з точки А до точки В ми йдемо добре втоптаною вихляючою дорогою, критою жовтими цеглинами і прикрашеною деревами і декоративними рослинами вздовж усього шляху слідування.
А куди їм було поспішати?
Доречі, пролог - уривок з "Фауста" по ходу репетицій урізали, "Камєнний гость" теж постраждав... Там навіть персонажі не всі вийшли на сцену.
В новому, сучасному нам світі, все роблять дуже швидко.
Нема коли розгортати думку, треба якнайшвидше передати інформацію.
З точки А в точку В проїде прямо поїзд, і ніхто не помітить ні дерев, ні квітів - все буде дуже швидко.
Сюжет "Трьох мушкетерів" або "Графа монте-Крісто" зараз звели б до оповідання (тут я трохи перебільшую).
Ми - покоління формата А4.
Тому довгі монологи - не для нас.
Немає динамічності.

А ще - і в театр зараз приходять щоб розважитися.
В улюбленому мною "Театрі Драми і Комедії на Лівому березі Дніпра" дуже часто формат вистави наступний - спочатку купа комічних елементів, гумору аж до плінтусового і туалетного рівня, а далі - коли глядач розслаблений, він "свій" - тоді можна сказати щось осмислене (якщо звичайно є бажання).
В трагедіях (хоча вони теж бувають різні) глядачу не завжди цікаво.
Можливо, це питання смаку.
Я, наприклад, не люблю триллери і фільми жахів.
Тут можна було б підняти тему на рахунок хто за чим йде на сцену...
І чи завжди цікавлять акторів і колектив вистави думки глядачів.
Особливо враховуючи, що чути завжди голосніше тих, хто сидить в останніх рядах і прийшов тупо поржати...
Але це питання неоднозначне, я залишу цю тему для газети "Бульвар"...

Тепер про саму прем.єру.
Я вважаю, що всі учасники постановки - молодці.
Практично. Є один лисуватий виняток...
Хтось молодець більше - Сальєрі, Моцарт, Донна Анна, Старий Барон... Хтось менше, хтось взагалі тільки починав...
Вистава склалася.
Вона може не подобатися, може подобатися. Але вона є, і вона дуже непогана.

Дехто (та і я сам) задавав питання - для чого там пролог, Фаусти з Мефістофелями?
А це є те, що називають "режисерське бачення".
Не всі можуть побачити (під час прочитання тексту), що з Доном Гуаном Донна Анна кокетує.
Що Мефістофель насправді жіночого роду.
Що на сцені під час "Піра ва время чуми" є декілька тіней, не вказаних у автора.

Про що писав класик, великий (не побоюся цього слова) російський поет А.С. Пушкін?
В кожному з епізодів калейдоскопу під назвою "Маленькі трагедії" присутні не тільки смерті, а й речі, які привели героїв до цих сумних кінців. Скупість, пристрасть, заздрість... Гріхи.
А в основі гріха лежить спокуса.
І пролог, сцена спокушання демоном людини, повинен був об.єднувати всі чотири епізоди.
Я ТАК думаю.
На жаль, ні разу - ні на репетиціях, ні на прогонах, ні під час прем.єри я не бачив цього епізоду.
І тому не знаю, чи він їх об.єднав.
Не впевнений.

Якби я побачив цю постановку в якомусь комерційному театрі, думаю, що із ймовірністю 90% вона б мені сподобалася.
Мені було би цікаво.
Але після того, як був прочитаний текст, декілька разів переглянута вистава цілком...
На прем.єрі залишалося лише сидіти на порозі таємного виходу Сан Санича і лузати насіння.
Або ходити в костюмі з п.єси до кіосків на південній автостанції - за їжою і напоями (костюм, доречі, був змінений за годину до початку вистави - замість просто білої сорочки я одягнув заплямований випадковознайдений піджак та майку і перетворився в професора філософії у відставці (у запої)).
Реакція глядачів не була цікавою.
Просто грілися на сонці - в залі було холодніше.
А потім - вийшли на сцену на поклон, потрапили під зелений дощ із блискіток...

В цей вечір було те, що називається генеральною репетицією.
Це тільки на словах вважається, що генреп відбувається за день до прем.єри.
В "Театрі без Декорацій" подія ця повинна нічим не відрізнятися від офіційної вистави на вихідних. Тому, фактично, це - перша вистава.
Тим більше, що динаміка кількості глядачів з кожною постановкою загалом говорить про збільшення їх кількості.
Ось і цього разу, була мало не половина залу.
І доволі активна. Колись бували генрепи, коли публіка просто спостерігала за процесом.
А ці - і реагували, і аплодували.
Ще, за словами Васіліча, він не пам.ятає, щоб на генеральній "займалися" (за допомогою папірців) місця.
А от цього вечора таке сталося.
Отакий своєрідний рекорд.

Коли я думаю про цю виставу, мені в голову приходить, що насправді в якомусь цілому вигляді вона була вже десь у середу, а далі були тільки доробка, ріст, робота над "помилками".

Ще мені здається, що ту потрібну трагічність, яку насправді нелегко досягти, отримали.
Можна прикалуватися, і говорити про чотири трагедії і одну комедію про Дона Гуана.
Але нормальна з моєї точки зору людина не буде сміятися під час вистави - так, злегка посміюватися.

А ще (тримаючи в голові свій досвід в ремейці "Ескоріалу") мені думається, що, не зважаючи на повтори і повтори текстів, не всі зрозуміли все, що вони говорили на сцені. Підозра ця зародилася ще на репетиціях. Чесно кажучи, А.С. Пушкін мені як автор не надто подобається. Він визнанний класик, враження про нього трохи зіпсуто навчанням в школі. І що цікаво - класичність з моєї точки зору полягає частково і в тому, що ідеї висловлені або питання підняті, відомі всім. І не всім цікаво це бачити. Особисто я відкривав для себе Пушкіна як драматурга поступово. Класичність заважала побачити глубину думок. Але поступово, з репетиції до репетиції, очі відкривалися.
Гьоте не такий "затасканий". Сюжет "Фауста" в цілому відомий. А от виконання, тексти - не дуже. Тому особисто мене Гьоте вразив. Я відчував просто провалля з точки зору глибини тектсу. Я намагався просунутися вглиб тексту. Слова, текст мені були цікаві на кожній репетиції. І ще я відчуваю, що до дна я так і досягнув.

І цей вечір почався під знаком рудого пса Сан Санича.
Він не відкрив двері, які відокремлюють актовий зал від підвальних приміщень.
В результаті - запізнення з початком репетиції.
В мене - нерви, втома...
Коротше кажучи, знову відмазки...

А на рахунок прогону - в мене склалося враження, що місцями навіть трохи гірше було.
Але в цілому - краще.
Отак хитро.
За рахунок того, що всі в середу дивилися, а не бігали і розмовляли один з одним, можливо, що у акторів виробилося своє хитре враження про те, що вони ставлять. І вистава стала цілісніше. А на рахунок дрібних місць - можливо, що трохи вже втомилися показувати, і вперед нас нічого не гонить... Емоцій на все не вистачає.

А ще появилися барабани за сценою. Ними будуть створювати спецефект "стуку в двері".
Якби до мене так стукали, я б напевно ука...
Але це - театр. Все доволі умовно.
Хоча з іншого боку коли я задумуюсь чому театр "стоїть" для мене трохи вище кіно, то поки що думаю наступним чином.
І там, і там актори. Але в кіно є плівка і дублі, спецефекти, монтажники...
А в театрі перед глядачами на сцені живі люди. Якщо хтось промазав, то це можна побачити. А не просто перезняти, викинувши непотріб - як в кіно...

P.S.
Ледь не забув - гарячі іспанські дони так били один одного, що дон Карлос зламав дону Гуану шпагу.

Цей вечір розпочався під знаком рудого пса Сана Санича.
Він (нарешті) впустив театралів у свої закрома.
Під впливом принесеної коси він дав спочатку згоду, потім (напевно) почав задумуватися - чого це він?
І почав розказувати казочку з натяком про те, що нічого потрібного ми там не знайдемо.
Але я не вівся. Вдав із себе тупого і вперто казав, що не я буду вибирати...
Не дарма.
Знайшли не те, що шукали.
Побачили класну задню завісу непевного кольору, яку одразу ж і повісили.
Ще довісили пару бокових чорних куліс.
Залишилося ще прикрити за допомогою знову таки знайдених декількох чорних шматків верхній залишок від старого повного комплекту, для якого лише трохи залишилося, щоб бути білим.

Що ж було на сцені?
З одного боку можна сказати, що на сцені мене не було, і я повинен був побачити все.
Ні, хтось мене бачив на сцені, та краще я б не виходив...
Але після перерви (коли репетиції у ніби слабіших епізодів були, а в нас, таких "класних", "народних" - ні), після біганини, тяганини з купою лахміття, опускання завіси, притримування її, привішування... зіграти нормально було нелегко. Мені це не вдалося.
З іншого - коли я питаю себе що ж такого особливого відбулося в цей вечір, в голову нічого не приходить.
Хоч я і сидів у залі всю репетицію.
Ну, одягнули більшість свої костюми.
І що? Звичайна репетиція, прогон.

А от слонів Васіліч роздавав весело. Не зважаючи на те, що вказувалися помилки, сміялися всі, і "винні" теж. А фрейдівська обмовка, коли "барона" назвали "барАном" викликала овацію в залі. Не обманіться в рівні жартів - знаючим Васіліча його почуття гумору відоме. Розцініть згадку жарту як опис атмосфери роздачі слонів...

А ще це був останній день тижня, коли я зможу піти на танці.
Попереду черга з останніх щоденних репетицій, які увінчаються генеральною.
В цей вечір одним із танців програми було танго.
Взагалі, це була група для крутеликів.
Але, як я вже писав (здається), там дуже гарні умови для партнерів (особливо у порівнянні з партнершами).
І за ті ж 50 гривень в місяць я можу ходити на всі чотири заняття бально-спортивними танцями в тиждень.
Важко, звичайно. Мені ще рано туди ходити...
Дають тут більше ніж в групі для початківців. Зокрема, танго в групі для починаючих навіть не пахне.
До чого тут "Театр без декорацій"?
Однією з нереалізованих ідей в майбутній виставі був танок танго в інтерлюдії до вистави - епізоді номер ноль - "Фауст".
Після занять танцями напротязі місяця і вперше спробувавши (а не просто стоячи в стороні дивитися) яке воно танго (хоч приблизно), я зрозумів наскільки класно що цього танго не буде.
Чим більше я займаюся танцями, тим більше бачу нюансів, штришків, які просто не приходили раніше в голову...

На конкуруючій книзі гостей з.явилася об.ява про час вистави.
Генеральна репетція в п.ятницю, 21 травня, на 19-00, прем.єра в 15-00 в неділю, 23 травня.

А ще виявляється там вже пару тижнів висить (посилання зверху, між новинами і випускниками фізмата) карта місцевості, де знаходиться "Театр без декорацій", і, відповідно, УФМЛКУ...

А ще ввечері повинні поганяти єдину бійку в п.єсі - як же без неї? - в епізоді номер три, "Камєнний гость".

Все ближче і ближче ми до прем'єри.
Почався останній тиждень репетицій.
Взагалі-то, практично до самого вечора я не знав, що буде Васіліч - вважав, що він ще не повернеться...
І збирався прийти на роботу з декораціями.
Але так сталося, що почали з семи - епізодом намба один - "Скупой рицарь", далі Васіліч віддав рулі Ігорю Крикуну, і він натягнув вожжі, керуючи епізодом намба три - "Камєнний гость".
Але я не мав часу робити вигляд, що я - глядач, приїхавши на вісім, пішов шукати рудого і тримаючого слово Сан Санича.
Як не дивно, знайшов. Але радості мені це, звичайно, не додало. В нього, бачте, чергування, складний і відповідальний процес оберігання метеорологічної станції від ..., кожні 10 хвилин дзвонять "беркути", і перепитують чи все нормально... А ми бачте, в ігри граємо...
Як просити у Васіліча невеликих матеріальних вливань, то ми в ігри не граємо...
Іншим разом я би посміявся з еліти радянської армії у відставці і на пенсії, але цього вечора настрою сприймати його жарти в мене не було.
Але вечір не був зіпсований повністю.
В 9 годин декораторам дали сцену, і силами 4-6 чоловік припідняті "баннери" були спущені, а "плафони" були підняті. Попередньо їх планували зробити дванадцять штук - шість білих і шість чорних. Але снаги колективу вистачило на п.ять білих, і чотири чорних. Нічого, дев.ять - теж магічне число...
А ще (в основному Лєна Цегельник і Юля) ошляхетнили стрємянку (як це українською?).

Чекав, що в цей вечір руль цих химерних санок візьме знову Юра Назарок, і не писав про свої спостереження за його роботою. Але шансів у нього в цій виставі вже не буде. Чесно кажучи, враження від того, як він попрацював над епізодом три, "Камєнний гость", приємні.
Якщо говорити про метод праці, то це щось середнє між Васілічом і Біллом.
Білл практично до дрібниць вказує що робити на сцені. Він і показати деколи може...
Васіліч говорить до акторів, пояснюючи що саме відбувається (не загально і абстрактно). Він приніс нам фразу "режисьорский паказ - паслєдєє дєло". Можливо, йому просто цікавіше добиватися від акторів потрібного виключно словами...
Юра не наполягав на саме таких і більше ніяких рухах, він пояснював Дону Гуану, Доні Анні, Дону Карлосу, Лєпорелло і Лаурі, що відбувається на сцені, але робив це на досить низькому рівні, радив як можна все зробити, не наполягаючи. А ще він відмотував на пару хвилин назад, вказуючи на помилки, і повторював епізодик знову.
З іншого боку, він сам згадав про два методи настройки актора - зсередини і зовні. Так от він діяв зовні, влаштовуючи на сцені умови, які можуть привести до зливання, уособлення...
І це дало, на мій погляд результат.
Тим більше, коли залишилося дві репетиції...

Щось я забалакався...

А в цю неділю в клюбі мали бути танці...
Але ті, у кого були справи і підвернуті ноги, що заважали прийти, нічого не втратили.
Танців не було.
Зате було коротенька репетиція "Камеєнного гостя".
Треба було бачити очі у Дона Гуана і Донни Анни, коли жарт того ж Дона Гуана перетворився в реальність.
З іншого боку - їм це на користь. Особливо Дону Гуану. Це видно неозброєним оком папарацци...

ЗІ.
А ще в ніч з суботи на неділю сталося так, що Україна в особі Руслани з її дикими танцями перемогла на конкурсі Євробачення.
Ура, таваріщі!

Сьогодні я відірвав новий шаблон для цього невеликого щоденника...
Тепер відвідувачі можуть писати коментарі...
Натяк зрозуміли? ;)

Оскільки вищий режисерський склад відбув продовжувати свої хитрі курси, а творчий процес не міг стояти на місці, на капітанський мостик піднявся Юра Назарок.
В цей вечір разом з ним у залі "відпочивали" спочатку (трошки) "Скупий рицарь" - звичайно, не весь, а там, де немає ветеранів -, і "Камєнний гость".
Не знаю як відбулася репетиція "Скупого ..." - я шукав Сан Санича, щоб урочисто передати йому косу (обмін вдався, в понеділок він пустить нас до схронів Батьківщини) - і бачив лише кінцівку (доречі, перший раз побачив Жида - прикольно, згадалися старі часи...).
А от репетиція "Камєнного ..." була прикольна.
Спочатку Дон Гуан зривав бурю аплодисментів в залі і початок репетиції своїми виходами.
Потім теж було весело - не зважаючи на холодний зал.
Мені здалося, що спочатку всі учасники трохи іронічно дивилися на Юру в залі - мовляв, що ти нам можеш такого сказати. Але потім, коли стало видно, що Юра, з його великим досвідом гри героїв-коханців може багато чого нового сказати Дон Гуану... Що він може керувати процесом, по декілька разів повторюючи одні і ті ж куски сцени - не відходячи від каси...
Тоді Дон Гуан став схожий на живу людину.
А ще епізод став більш живим, комічним, я би навіть сказав, - але такий текст у Асапушкіна!
Напевно, процес Юрі таки сподобався, бо в понеділок вони його продовжать...

А цей вечір за вільно доступними даними повинен був бути присвячений постановці бійки Дона Гуана з Доном Карлосом. Іспанські гранди на одній сцені і не побитися до смерті?

Хтось зі мною не згодиться, але, на мою думку, це був перший серйозний прогон вистави.
Якщо раніше і були "повні захОди", коли репетирували все - і по два рази, то були вони впереміш.
В цей же вихідний понеділок обидва прогони були повноцінними - це були якісь аналоги вистав, в нульовому наближенні.
Саме нульовому.
Але порядок був правильний - спочатку увертюра від Гьоте - "Фауст", далі А.С. Пушкін і його "Маленькіє трагедіі" (почерзі "Скупой рицарь", "Моцарт і Сальєрі", "Камєнний гость" і "Пір ва время чуми").

Що я можу сказати про те, що бачив?
Мало що з того, що відбувалося на сцені, можна показувати глядачу.
Я не говорю про рівень майстерності-ремесла, "висоту" гри і цілісність окремих сцен.
На мою скромну думку не вистачало того, що я особисто ціную вище ремесла - осмисленності.
Ті, хто перебували на сцені, не завжди розуміли що і чому вони це "що" роблять.
І діяли так як вони завчили на репетиціях. (Хто сказав "роботи"?)
Я не хочу детально розглядати кожен з епізодів, оскільки сидячи в залі я так і не зміг зрозуміти про що саме була вистава.

Порадували слова Васіліча про "чотири трагедії і одну комедію". (Поки що смішить "Камєнний гость").

А ще після закінчення першого прогону я згадав слова про те, що критик - це письменник-невдаха, і трохи злякався...
Невже Фауст тільки й може, що ходити і з розумним виглядом тикати пальцем в сумнівні і гнилі місця?
Пошук затягнувся, сумніви вилізли на сцену і тепер не дають не тільки спати, а й ходити і говорити...

Другий прогон був краще - розігрілися трохи в холодному залі.
І якщо під час першого завершальні епізоди виглядали на голову краще перших, то по другому разу перші трохи підігрілися і підтягнулися. А другі вперед не пішли - чекали на перших?

Фауст ожив. (Це була певною мірою імпровізація). Не знаю як це виглядало із залу, але я витратив свій денний емоційний багаж за ці 10-20 хвилин...

Що потрапило в гостре око
Таки "Моцарт і Сальєрі" вєсьма і вєсьма!
Вишукуюче і прагнуче досконалості око критика знаходило дрібні придирки ("пальцуватість" Моцарта, емоційну замороженність Сальєрі...), але таки да - Славік Пшенов чи таки Сальєрі і Олексій Мельничук таки Моцарт. Награнна комбінація. Але і кроки вперед. Дивитися на них було цікаво. Талант завжди цікавий.

Загалом - працювати ще і працювати... Всім!

Про цю репетицію я взагалі взнав постпфактум - коли вже все відгуло.
А гуло по сцені від "Скупого рицаря" і "Камєнного гостя".

А в цей раз я навіть був на репетиції.
Але на сцену не вийшов - в фізматі бурно готувалися до концерту на честь Дня Перемоги.
Ех, не вистачає пацанам задору!
Голоси, мабуть, є, а от радості від факту перемоги - нема...
Коли ми вішали декорації (прикидочно так), хотілося допомогти.
Дарма, що нема голосу - ми виїдемо за рахунок гучності і трави, яка бродить в нашій крові.
І тоді б усі зрозуміли, що таки "єтат день пабєди" таки "порохом ПРАПАААААХ", і дійсно - "ЕТА РАДААААСТЬ СА СЛЄЗАМІ НА ГЛАЗАААААХ"...
Хоча у нас проводу радіти особливого не було.
"Фауст" так і не вийшов на сцену.
Ну, звичайно ж, великі майстри і звьозди...
А якщо чесно і серйозно - то для сценки-вступу дійсно треба сцену (а ще костюми і фоногорамма).
Слова і мізансцени ніби вивчили...

Далі - після того як залишили в спокої декорації - "Пір ва время чуми".
Під час репетиції прозвучала фонограмма від нашого дорогого німецького друга Діми Бендіткіса, і під неї співала Лєна Цегельник (ака Мері). Нічого так. Живенько - якщо ви розумієте що я маю на увазі. По спині пробирає. "Сдайотся мнє, джентлмєни, что ета била трагедія". Ага.

І в цей день була репетиція.
Епізод три - "Камєнний гость".

Не знаю що писати.
З одного боку - була репетиція "Піра ...", і декораціями займалися...
З іншого боку - мене там не було, і величина подій, які відбулися в цей день не настільки велика, щоб потрапити на цей сервер, який знаходиться аж в Гамериці...
Краще анекдот вкраду:

Приезжает в провинциальный театр столичный режиссер ставить "Гамлета".
Смотрит труппу и говорит:
- О, вот этот парень мне годится на главную роль! Как его фамилия?
Ему отвечают:
- Это Сидоров... Но, знаете, мы бы вам не советовали его брать...
Вот возьмите Иванова или Петрова... Да кого угодно, только не Сидорова!..
Режиссер:
- Да нет, почему же? Он мне подходит. Пусть приходит завтра на первую читку...
Короче, начинаются репетиции. Сидоров репетирует блестяще, идеально выполняет
все режиссерские замечания и пожелания. Режиссер в восторге: "Вот Гамлет,
о котором я мечтал всю жизнь! Это будет блистательный спектакль! И какой
прекрасный, тонкий артист этот Сидоров! А мне еще советовали его не брать...
Вот что значит актерская зависть!"
Через полгода изумительных репетиций - премьера. Режиссер садится в первый ряд.
Открывается занавес.И тут начинается что-то необъяснимое: главный герой начинает
делать все по-своему, ломает мизансцены, не исполняет ничего из того, о чем
договорились - короче, ужас!
В антракте режиссер с безумными глазами влетает к нему в гримерную и кричит:
- Да что с тобой! Это кошмар!
На что Сидоров гордо поворачивается и спокойно говорит:
- Когда вы работали, я вам мешал?..

Зказка - ложь, та ф ней намьок... ;)

Дуже важко писати про те чого не бачив або хоча би не чув.
Так повелося, що останнім часом я деколи навіть не в курсі того, що саме йде на сцені.
Ну - звичайно - репетиції йдуть, але що там робиться?
Але в цей відносно теплий весняний день, перебуваючи в андеграундному середовищі, я був практично весь час в курсі того, чим займався режисер.
Почали з "Камєнного гостя". Да, доречі, я не писав, що половини тексту А. С-а Пушкіна з цього епізоду не передбачаєтсья на сцені? Не думаю, що від цього постраждає геніальний задум російського мавра, але ... Не шкода, що ми не побачимо на сцені такого персонажа, як Монах (він все одно слів не вчив...). Але виникають побоювання, що ми можемо не побачити цілий епізод... Хто там казав про 20% браку, що в межах норми?
Далі - "Скупой рицарь", де вже є Єврей.
Потім - "Моцарт і Сальєрі", "Пір ва врем.я чуми".
Кусок "Піра ..." я навіть трохи бачив, і мені здалося, що там теж відбулися зміни зі складом. Але офіційних підтверджень ще немає.
І закінчили з того, чим вистава почнеться - з тексту товариша Гьоте, який не знав, що пише вступ до "Маленьких трагедій" одного кучерявого геніального поета. Наївний! Він думав, що пише самостійну річ - "Фауст"!
От тільки як воно все виглядає, я так і не побачив...