Під керівництвом Сергія Володимировича Сивоконя відбулося чергове засідання гуртка "Умілі руки" імені Бориса Краснова. Ура, камради!

Ну от і дійшли ми до роботи над декораціями.
Здавалось би - дрібниці.
Мєлочі - розрізати два куска тканини на шість частин кожен, зробити пенопластову крошку і почати обклеювати гумовий надувний м.яч обгризками газет. А з таких дрібниць в результаті і виходить щось. І людей для цього треба немало.
Тканину різали Таня Ковтуненко, Олена Цегельник, Ксюша Козаченко, Юля і Ліда (які ще не були на програмці - тому прізвища їх мені невідомі). Вони ж потім прийняли участь в чоловічій розвазі - ламанні пенопласту і обклеюванні м.яча. Цим тішилися Саша Осіпов, Мага, Славік Пшенов і завхоз (до тканини рук вони не прикладали).

Головний ідеолог декорацій Саша Осіпов і його скромний помічник-завхоз в цей заїхали на базу торговців всяким мотлохом. Зробивши просту калькуляцію бажаної покупки і зітхнувши, обмежилися вони скромною купівлею 7+7 погонних метрів вуалі банальних антагоністичних кольорів.

День театру.
Не сказати б що дуже свято... Але в Києві в цей день вирішують хто і що є найбільшою подією в театральному житті міста, і кому - відповідно - віддавати якусь там "пектораль" (пардон).... На жаль, немає під рукою списку всіх номінантів, але ті, що були знайомі (з театру драми і комедії на лівому березі) - це вистави "Вєсєлітєсь! Всьо харашо?" (як найкращий дебют) і "Море... Ніч... Свічки" (на якій не був, вона в малому залі театру, який не справив на мене враження, та й назва вистави якась попсова... натяк на романтику... не тягне! але напевно прийдеться сходити); з людей-номінантів - Тетяна Круликівська - бачив її десь, а от де - не пам.ятаю.
Щось згадаю - допишу.

І знову в клубі танці.
Правда, при урізаному регламенті - з 20-00 до 21-30 (десь так...)
Але легше від того ногам не було...

Я закрутився.
Голова йде обертом.
От пробую згадати що саме було вчора, а ... Упс.
Здається, що були уривки з епізодів "Камєнний гость" і "Пір ва время чуми".
В голові крутиться, що було ще щось. Не могли ж вони весь вечір присвятити тільки двом епізодам?
Чи могли? З "Камєнного г..." ж було дві сцени - Лаура і Дон Карлос дочекалися таки приходу Дона Гуана.
Мдааа...
А ще, здається, була віддана роль Монаха з "Камєнн...". Її отримав Фауст.
А була це остання репетиція перед відпусткою режисерів - Васіліч і Крикун їдуть на югА. Дивна пора для відпустки на югАх, але режисери - вони ж такі дивні...

Сьогодні в клюбі були танці.
Прийшов ледве живий. Ноги гудуть. В голові пустота.
Цікаво, чи так само почувають себе прадвінуті танцьори, які відпрацювали (по іншому важко сказати) повну програму - з шестої до половини десятої, і без відпочинків, які я собі дозволяв?
Народу було багато (до 14 чоловік) - на сцені ледве поміщалися.
Деколи від метушні ніг в очах зливалося.
Бог милував, і "ча-ча-раз-і" мені вночі не снилося.

Цього вечора відбулася трохи дивна штука.
Режисер приїхав на на 19-00 щоб пройти сцену Дона Карлоса з Лаурою з епізоду "Камєнний гость". У акторів ж були свої версії початку їх репетиції - Дон Карлос взагалі вважав, що її особливо не планується, Лаура думала, що треба прийти на 20-00...
З іншого боку, у виставі виходить на сцену "діавол". Можливо тому така чортівня...
І з 20-00 закрутилося.
"Камєнний гость" - все-таки сцена Дона Карлоса і Лаури.
"Моцарт і Сальєрі" почали з початку. Васіліч не бив по рукам молодого Сальєрі, коли той спробував прочитати свій початковий монолог. А для Моцарта він закрутив таке, що словесно повторити важко. Залишилолся враження чогось такого дуже розумного і малодосяжного.
"Скупой рицарь" - молодий запальний барон Альбер бігав по сцені з кутка в куток, а його слуга Іван меланхолійно чистив хазяйського меча.
А до сцени в "Скупому ..." Герцога з Бароном не докрутилися.

А таки цікаво спостерігати за репетицією двох "дідуганів", сумарний стаж на сцені яких більше 20 років (у одного - польовий, інший брав деколи в руки штурвал кєрогаза). Репетиція була трохи випадковою - Мефістофель прихворів (і таке буває), тому Фауст сидів в залі і весело дудлив пиво.
А Юра Назарок (отримав по блату роль Герцога) і Ігор Крикун (Барон-скупердяй) в епізоді блокбастера "Скупой рицарь" розважали його своїм перебуванням на сцені. Стільки знайомих "штампів"!
А ще під роздачу попав Антон Войтович (Альбер) - зайшов по приколу в зал, і потрапив на свою репетицію.
Цікаво-то воно цікаво, але у "Пір ва время чуми" цікавіше. До тієї масовки, для якої є слова у А.С. Пушкіна, добавили в понеділок Ігора Крикуна, а цього вечора - Юру Назарка і Антона Войтовича (класно пацан зайшов). Нічо так, живенько. Здається мені, це буде не комедія. Їх, звичайно, ганяти ще і ганяти. Не всі розуміють в чому цимус - дехто перший раз у цьому шоу. Але "лісА" режисерського задуму вимальовуються... Здається. А на Саню Осіпова (Прєдсєдатєль), який на стремянці відсижує собі копчик, під час його слів дивитися моторошно. Пробирає. От йому - вірю, що чума навколо.
А в залі всі репетиції веселився Фауст - чи то від пива, чи то від розмови з всесвітнім ключником Сан Саничем, чи то від усвідомлення факту, що він у цій виставі матиме лише одну роль. Фауст. Просто Фауст.
Як було після цього не випити з друзями одну-другу пляшку пива місцевого розливу?

А в цей вечір наш папарацци дуже хотів побачити історичну подію - перший вихід на сцену для нової комедійної постановки Васіліча "Малєнькіє трагєдії"...
Але ми його не пускали всією редакцією.
Він вантажив ящики і виконував на півставки обов.язки системного адміністратора.
Тому нічого, крім того, що таки сценка "Пір ва время чуми" вийшла на сцену, і наш папарацци шкодує, що на неї не потрапив, повідомити не можемо.

Ні, в цю неділю були не тільки танці.
Були вірші, пісні, етюдні сценки і безперервний "крокодил".
Невідомо як встигли крім веселощів розправитися із декораціями від минулої вистави.
Був звичайний загальний збір. Щоправда, його ніби-то, за легендою, приурочили святу 8ому березня. Напевно тому прийшло стільки дівчат і так небагато хлопців. Чи це період такий? Якби я слухав промову Ігоря Крикуна про роль жіночої статі у житті театра, я б зрозумів більше в цьому питанні. Але я думав як показати фразу "Ах уж еті сексуальниє каблучкі!"...
Коли я їхав на цей збір, я не загадував чи буде багато людей.
Це питання мене не хвилювало.
У моїй голові скромного завхоза нічого не крутилося - навіть думок про декорації. Я був просто сонний. Коли приїхав, взагалі про якийсь там "збір" не думав. Мені би все поломати і акуратно сховати...
Але те, що потихеньку розкрутилося, мене швидко розбудило.
Ні, під час збору, не було якихось "суперзнахідок". Були гарні, класні номери, які важко побачити на фізматівських концертах.
Просто театрали довели, що вони вміють веселити не тільки публіку в залі, а й самих себе. При чому без особливих напрягів.
Хтось був більш активний, хтось менш.
Хтось робив закази на когось.
Когось частіше заказували.
Але думається мені, що всі грілися біля багаття хорошого настрою, і ділилися теплом один з одним.
Звичайно, не будь в залі Крикуна, Васіліча і Назарка, все б було не настільки феєрично.
Саме вони були "цвяхами" програми. Вони тягнули за собою всіх до хорошого настрою.
А ще мені подумалося про дивну доброзичливу атмосферу, в яку мене тягне кожного вечора. Минулі тижні з репетиціями кожного дня мене не напрягали. Я так відпочивав, розслаблявся.
Саме на основі цієї атмосфери декілька годин (без підготовки! без довгих репетицій) відбувався цей концерт для своїх.

Якщо говорити категоріями сюжету про творчий театральний процес, то його кульмінація відбулася в четвер, під час генеральної репетиції.
А в цей день відбулася розв.язка всієї бурної і не дуже діяльності в самонадільному театрі.
Прем.єра.
За звичай перша і остання. Спроби поставити творчий процес на поток - робити два покази - не витримали перевірку життя. Так що після цього вечора акторам можна сміливо забувати слова, брати ножі-сокири - і ламати декорації.
Особливих зусиль для реклами події в засобах масової інформації зроблено не було - так, роздали одиночним студентам об.яви про виставу, вивісили після генрепа афішу. Але, на відміну від попередньої, минулорічної постановки Біллі - "Аварії" - прийшов приблизно повний зал. Не аншлаг, адназначна, але і не та сотня з невеличким хвостиком (оптимістично так сподіваючись), що була минулої весни.
Що ж побачили цього вечора глядачі?
Все той же водевіль-гага, що в четвер.
Цього тижня я згадав у розмові з кимось, що не всяка прем.єра є найкращою виставою постановки. Буває, що на саме генеральна репетиція видає небагаточисельним глядачам найкраще видовище.
На жаль, для "Часов с кукушкой" так і сталося.
Я не беру до уваги стілець, в який застрягав одяг, двері, які трохи хиталися, купу дрібниць, які насправді не є головними для вистави. Минулої весни півзавіси не відкрилося, і що? Шоу маст гоу он!
Але те, що на сцені ніхто особливо не мав куражу, бажання щось таке витворити, показати видовище, мені, який бачив все це і не раз, було видно ясно.
Але п.єса хороша. Не остання ж людина писала. Покійний вже Леонід Філатов.
От і зробили на цьому тексті водевіль-гага.
Глядачі, які отримали практично дармове видовище, оцінили.
Їм було весело, місцями дуже навіть смішно. Аплодисменти, овації.
А мені, самонадіяльному, який вже на другому році участі в цьому саморобному шоу тягнувся до серйозних постановок, який хотів, щоб вистава міняла, ламала незахищенного глядача, який шукав смисл в тому, що відбувається, мені, простому фанату-папарацци, ця вистава була мало цікава.
Вперше в мене не було солодкої тягучої ностальгії відставного бійця-ветерана по давнім часам, мене не тягнуло на сцену замінити когось, в мене не виникало питань - "чому не я?" або "чому я повинен сидіти в залі, коли мої товариші зійшлися в двобої із залом?".
Протистояння не було.
Були троє, які розкладали щось на зразок пас.янсу, і приблизно триста, які за ними слідкували. Цікаво, що глядачам подобалося.
Мені самому, якби я прийшов на цю виставу у комерційному театрі, було б теж весело. Другий раз би я на неї не прийшов, але про таким способом проведений вечір не шкодував би. Технічно все виглядало доволі непогано.
Актори вже вивчили і слова, і мізансцени. Але були неживими. Штучними.
Але коли я запитав себе - що ж хотів сказати автор п.єси? невже просто розповів такий анекдот?
І чим більше я думав, тим більше в мене виникало думок.
Думок про те, що у п.єсі могло би бути дзеркало життя - зациклене (робота, дім (5 раз), субота, неділя, і знову спочатку...) існування самообмежених людей, які дійсно нічого не бачать, крім своїх кліток і колес, які вони крутять. Вони практично нікуди не ходять, їх життя бідне на події. А коли це чортове коло несподіваним чином сходить із звичної колії, вони опираються всіма своїми силами. А час, який оточує їх на картинах, що висять на стіні, і в годинниках, що розмірено рахують відміряне, йде. І все менше його залишається.
Звичайно, це все видно через мої рожеві окуляри.
Звичайно, розмахувати плакатами із гарячими лозунгами і критикувати легко.
Звичайно, на мистецький твір може бути багато поглядів.
Але такий вже я дивний звір, що думає про неіснуюче.

Спочатку читали сценку "Камєнний гость". Ті, хто прийшли спочатку - Дон Гуан (Сергій Сивокінь), Дон Карлос (Костянтин Біленко), Лаура (Ліда з якогось 9ого класу) - поступово розсілися по куткам актового залу, тренуючи гучність голосу. Лєпорелло (все-таки Стас Тесленко), Донна Анна (Наталка Базько), які прийшли трохи пізніше, залишилися в центрі.
Потім читали "Пір ва время чуми". Роль маладова чілавєка отримала Саша - вона не з фізмату, ті, хто ходили на сценічні рухи, її бачили. Читала вона дуже "класично". Так в школі вірші декламують. Чисто, чітко. І без емоцій. А взагалі - з усіх почутих мною читань ця сценка "звучала" найбільш впевнено. Предсєдатєль від Саші Осіпова порадував - я забув коли востаннє Саша був на сцені, але - старий кінь борозду (як мінімум) не псує. Класно читав. Респект, як кажуть. Ваня Воронов своїм прочитанням священника викликав асоціації з своєю роллю в "Многа шума бєз нічєго". "Кто даст кінжал мнє, что сібя зарезать?". Дівчата - Мері (Лєна Цегельник) і Луіза (Юля з фізмату) виглядали трохи бліднувато. Але я в них вірю. Не дивно, що Васіліч вирішив, що в понеділок вони вже підуть на сцену (або, можливо, все було б так по плану?).

В цей вечір я зрозумів (для себе) одну цікаву річ - не так важливо, щоб кожен окремий актор відіграв на 110% своїх можливостей, як те, щоб решта при цьому не провели найгірший матч у сезоні.
Дійсно - один такий супергерой не витягне на собі всю виставу, його партнери будуть виглядати блідими тінями, і будуть тільки виводити глядача з приємного проводження часу.
Звичайно, є деяка межа, до якої акторові дозволяється робити помилки (навіть не видні глядачам), але важливіше, як на мене, цілісність всієї вистави. На сцені мені більше сподобається команда-зірка, а не команда зірок.
З кожним переглянутим мною прогоном вистава все більше ставала завершеною, цілісною.
Генеральна репетиція вистави "Часи с кукушкой" остаточно переконала в водевільно-фривольному стилі постановки Біллі. Якщо раніше, на репетиціях, коли я бачив перегравання на сцені, мені було трохи ніяково - ніби я заставав друзів за не дуже пристойними діями, то тепер, тримаючи перед очима всю виставу, розумію, що це не "Гамлет", і навіть не "ГамлЄт". Глядачі під час вистави відпочивають, їх не грузять. Їм ніби розказують довгий такий анекдот (під музику і зі світлом). Актори смішать публіку, глядачі сміються. Ролі роздано.
І ті, хто прийшли в цей вечір (чоловік 40-50), цілком згодилися на такий розклад карт. Мішанина знайомих і незнайомих облич посміювалася тихенько. Дехто пив пиво. Мені здається, вони непогано провели час.
І що дивно - я теж. Мені було трохи незручно звисока і з піднятою вверх рукою продивитися всю півторагодинну виставу, але я теж посміювався, стримуючись, звичайно.
Мені сподобалися декорації. Шикарні, скажу я вам без скромності, декорації. З таким бюджетом "Театр без декорацій" просто перевершив себе. Картон, папір, газети, клей. Праця. В результаті - "нЄчто".
Мені місцями сподобалася фонограмма. Особливо "Розова пантера" і пісні між діями. "В нашем домє пасєлілся замєчательний сасєд". Таки да, пасєлілся.
А про акторську гру мені важко сказати - я так часто бачив виставу, що перестав бачити акторів. Для мене вони персонажі п.єси. Живі люди. А живі тим і відрізняються від неживих, що можуть робити невеликі помилки, погрішності, змазувати трохи рухи, слова.
Юра Назарок на сцені тепер (для мене) істеричний Кузнецов.
Тоха тепер Ліза з незрозумілими мотивами поведінки.
Олександр Вакулович - Харітон Боборикін, Гость, прямий, як сибірська сосна, "простий".
Думаю, кожен з них знає, що міг цього вечора зіграти краще. Там не так, тут трохи запізнився, там поспішив. Але і того, що було, і так, як було, досить.
Вистава вже є.

В цей вечір відбулися одразу дві репетиції - остання для вистави "Часи с кукушкой" і перша для майбутніх "Маленьких трагедій" від ?.?. Гьоте і А.С. Пушкіна (невже не трагедія те, що відбулося з Фаустом? А маленька тому, що ставиться тільки фрагмент з п.єси. І слава богу, алілуйя, скажу відверто вам...). Те, що робилося для постановки Васіліча раніше, відверто кажучи, можна назвати артпідготовкою, а справжня репетиція - (хоча б) з читанням текстів - відбулася тільки тепер.
Для постановки Біллі це був останній раз, коли режисер міг сказати акторам щось таке, що (теоретично) на них би вплинуло. Хтось скаже, що ще є Генеральна Репетиція, і на те вона генеральна, щоб ... Але життя показує, що до сказаного режисером після генрепа актори (інстинктивно?) ставляться, м.яко кажучи, з іронією. Гігантським зусиллям він ще може напильничком пройтися по дрібним "шорсткістям", і досягти якогось ефекту, але змінити те, _як_ взагалі будуть грати і вести себе на сцені актори, вже ні.
Тим більше, якщо колектив такий маленький, як у Біллі. І до того ж вони ветерани, вони не раз побували на сцені, і вони так багато всього знають про акторське мистецтво...
З іншого боку, навіть пластилін не можна до нескінченності крутити в різні фігури - "втома" матеріалу...
Що саме відбувалося на репетиції Біллі, я не знаю. Звичайна рутина, але я її цього вечора не бачив - цікавіше було не в залі, а в аудиторії 101, де сидів Васіліч. Тим більше, що всі три невеликі репетиції, на які можна розбити те, що було, були різні.
Спочатку для Мефістофеля (нагадую, це Таня Ковтуненко) і Фауста режисер розповів не тільки те, що відбувається під час (і відбувалося до) тих слів, які вони читали.
Потім для Альбера (Антон Войтович) і Івана (Юра, 9-Д, новенький) з "Скупого рицаря" пояснював як треба говорити зі сцени. Ех, років з десять так і старим тепер вже так розжовували...
А далі стримував запал Моцарта (Олексій Мельничук) з ОРЗ (цікаво, доречі дивитися на Сальєрі - Славіка Пшенова - росте як гриб після дощу...).
Цікаво все-таки получилося. Глядачі - Лєна Цегельник, Сергій Сивокінь і Саша Осіпов - залишилися до кінця, не розбіглися.

Цього вечора був звичайний прогон, але з глядачами.
І якими глядачами - середній рівень культури прямував до дельта-функції!
В останньому ряді сиділи Васіліч і Крикун. А ще ближче до сцени - поруч Біллі - сидів Роман Савченко, який буде майстром по світлу в майбутній виставі. Але в цей вечір він був глядачем (ніколи не бачив саму виставу), який, доречі, реагував, найжвавіше з всієї небагаточисельної публіки того вечора. Крикун ледь посміхався (на фразу Тохи - тобто Лізи - "Ах, зачем я нє вишла замуж за Ігоря!", він посміхався трохи більше), Васіліч спокійно спостерігав те, що відбувається на сцені. Атци, панімаєш. Саксаули (чи аксакали?). А Рома навіть пару раз засміявся.
Сам прогон знову не відрізнявся чимсь аж надто визначальним.
Є над чим, і є трошки часу, щоб працювати.

Відтягувати далі нікуди, і прогон вистави "Часи с кукушкой" за сценарієм Леоніда Філатова не зміг цього вечора від мене заховатися.
Ну що я можу сказати? Здається, я починаю розуміти кореспондентів газет типу "Сільскі вісті" часів Радянського Союзу. Ну що писати, коли процес звівся до кропіткої роботи, а особливих подій нема?

Хіба що те, що початок нагадає старим театралам виставу "Лисая пєвіца"? Місцями навіть проглядують інтонації і характерні паузи. Так і хочеться підказати - "ми с.єлі англійскую рибу і випілі англійской води..."

Або те, що це весела п.єса. Принаймні повинна бути такою своїм текстом. Мені, як людині, яка прочитала його не раз, вже не дуже смішно просто чути текст. Але посміятися над тим, як цей текст обігрується, я ще можу...

Ввечері намічалися заняття танцями. Прийшло лише семеро. Якщо така фігня повториться, "Театр без декорацій" втратить заняття танцями...

Така видно вже карма долі (або Біллі ховається від кореспондентів нашого жовтого бойового листка?) і хтось десь там ніяк не хоче, щоб я потрапив на прогон до Білла. Минулого разу я помилився в розрахунках, і потрапив не на прогон, а на звичайну репетицію, з виготовленням декорацій, яку деколи чув - але ніяк не бачив.
В цю суботу помилився вже не я. Планувався прогон, але людина на те і людина, щоб тільки будувати плани... і смішити ними того, хто крутить колесо...
Колектив у них маленький, всього троє. І хоча була відсутня найменш дійова особа, прогон не вийшов. Була репетиція і "зачистка" брудних місць - для двох виконавців.
Із найбільших вагомих досягнень можна назвати виніс на гору з театральної підсобки старенької шафи - прийшла пора стати їй на нетривалий час декорацією. А в усьому іншому - нормальна робота над виставою, як завжди, от якби ще тиждень дали, все б у нас було, але тижня цього нема.

Цього вечора репетиція більше була схожа на неформальну зустріч Васіліча з учасниками постановки в його майбутній виставі. Після того, як були пораховані ті, хто прийшов, і виявилось, що присутній склад тільки для уривка "Фауста" і "Пір ва время чуми", і слова ще знають не всі... Тому розподілили графік на наступну неділю (середа, п.ятниця), і почали грати в "крокодил". Акторська, доречі, гра. Без слів, за допомогою набору жестів, "сказати" глядачам слово - можна сказати, це були специфічні сценічні рухи.
Крокодил як крокодил, але - радості купа!
Танюха Ковтуненко(Хіжина) загадала слово "самоактуалізация" (Результат поіска: страніц — 7570, сайтов — не мєнєє 945. Статістіка слов: самоактуалізация — 16738. Запросов за месяц: самоактуалізация — 208 - по Яндексу. Таки є таке слово... Психологічний термін, Маслоу навіть назвав потяг до С-ії найбільшою потребою людини. По Маслоу, самоактуалізация - єто становлєніє чєловєка тєм, кєм он хочєт і может стать...) і народ допирає до нього десь з півгодини (чи що? на годинник не дивився...).
А новенький хлопець з фізмату Юра (який, здається випадково потрапив на порби, і так залишився) за 5 секунд показав слово "сосиски" - вийшовши так, як він виходив в своїй невеликій ролі в день в сценці, яку всі так і називають, на концерті.
Прикольно, але в цей вечір було легко і "старим" "зубрам" віком за 25 років, і школярам до 16и. Атмосфера театру... Любві... тьфу, театру всє возрасти пакорні.

P/S Не знаю, хто саме читає ці букви... але можливо, він забув, що на 14 березня планується так давно відсутній у житті театру загальний збір (заодно і декорації з вистави Біллі розбируться, яка, доречі, вже скоро - 11 березня, в четвер, генреп, а 13 березня, в суботу, сама прем.єра...)

А цього вечора театралів на сцену пустили - хвилин на 20-25. Щоб показали те, що приготували для вечора на 8 березня. Зробили пару прогонів. Чесно кажучи, виглядало все, м.яко кажучи, не дуже... Нема перш за все настрою на роботу. А без настрою у такій невеликій речі важко щось показати... А ще вони сміються і посміхаються там де не треба, збиваються...
Чи їм не можна було давати реквізит? Крикун припустив, що учасників - фізматівців і студентів - дурманить запах м.яса (у даному випадку - сосисок).
Нічого, після дев.ятої в четвер Крикун ними займеться...

Знову репетиція у Біллі.
Зал бачить театралів кожного дня...
Апдейт: Як виявилося, зал-то побачив цього дня театралів, але на сцену вони не потрапили - в п.ятницю буде концерт, його ж треба коли-небудь репетирувати... Так що відправилися вони в стопершу аудиторію...

Комбінована репетиція у Біллі.
На сцені - творчий процес (і не прогон...)
У підвалі і на вулиці - дофарбовування годинників, плафонів...
Цього вечора декорації закінчили... Дофарбували червоним коноплю на стінці (цікаво, чи будуть видні поклеєні газети?)
Людей було трохи більше, але якби в п.ятницю 27 лютого прийшло більше народу, закінчили б їх ще в п.ятницю (при наявності фарби в пшик-балончиках)...