І ось нарешті концерт. Звичайно, від публіки, яка повинна була прийти в цей вечір, добра особливого не чекали - студенти, що з них взяти.

Але нічого особливого не відбулося. З моєї точки спостереження, із залу, було чути шум, який супроводжував нецікаві з точки зору певного контингенту номери. Крім того, свою роль зіграла, напевно, радість глядачів від зустрічі - кращого часу для спілкування, ніж під час вистави, вони не змогли знайти.

Але і виконавці радували. Їх можна було побачити в бокових кулісах, помітити ворушіння задньої завіси і просто почути невеликий гуркіт десь поза сценою.

А так - все пройшло більш-меньш.
Порівняно із генеральною репетицією, додалися ще пару номерів - Олександра Суворова (Мавка) заспівала ще одну пісню - про кохання, і з'явився Саша Закревський, який вийшов Сердючкою, і навіть співав, виробляв різні дотепні штуки. Напевно, такий номер - це те, що чекає саме така публіка від артистів, оскільки він був прийнятий просто неймовірно "на ура". А коли зал помітив розстебнуту спідницю "Вєрки", він просто зійшов з розуму від захвату і екстазу. Аплодували стоячи.

З іншого боку, доволі старий, можна сказати, потасканий, але від цього не меньш класний, вже класичний для фізмату, танець "Весна" під пісню групи "ВВ" з такою ж назвою, теж зірвав шквал оплесків. І теж аплодували стоячи.

Наші? А що наші? Трохи лажанулися, але зал (навіть ветерани театрального руху) цього особливо не помітив. Ромео був не надто голосний і повільний. А так - залу сподобалося. А я надто багато разів бачив цю п'єску... Хоча Джульєтта - просто супер!

Не зважаючи на пробку на Московській площі, яка (а це звичне явище) утворюється в районі з шостої до сьомої години вечора, режиссер (і звукооператор також) таки доїхали (більше-меньш вчасно) у фізмат до початку генеральної репетиції концерта до сорокалітнього ювілею фізмата. Їхали приблизно годину і в об'їзд. Московський район в черговий раз підтверджує свій статус дебільного району щодо транспорта.

Зрозуміло, що запланована на 8 годин вечора генеральна репетиція розпочалася трохи пізніше - банально, але така нікому не потрібна людина, як ведучий (цього шоу), теж потрапила у пробку.

Щодо участі у всьому цьому міроприємстві театру, то, з моєї точки зору, крилата фраза, яку сказала Полянська на початку прогону (на генеральну репетицію те, що було, трохи не тянуло...), коли нарешті прийшов ведучий - "Я канєшна панімаю, что ви - тєатр [крутиє], но помолчите [заткнитесь]" може бути визначенням цієї участі.

Сценку свою бійці відіграли нормально. З усього виступу тільки їм були аплодисменти з-за куліс. Можна було краще, не без того, але терпимо. Ромео дуже старався. Йому є куди рости, але вже більш-меньш терпимо. Хоча на фоні Джульєтти...

А решта концерту була в звичному стилі фізмату - пафосна, місцями цікава для глядачів, але не у всіх учасників були вогонь в очах або (хоча б) цікавість до того, що відбувалося на сцені. Просто відбували.

Що запам'яталося? Сльози ведучої на першому ж її виході (ходять слухи, що це Полянська поламала дитині психіку і довела до істерики). Галантний ведучий, який намагався відчитати за обох, але вставив фрази на рахунок - "тут я не пам'ятаю, я всіх її слів не знаю". Тамара Михайлівна, яка деколи виступала диригентом співаків і танцюристів і побігла заспокоювати ведучу за куліси. Ведуча вийшла, потім, трохи заплакана, але вже говорила свої слова. Прикольні танці - вже стара "Весна" (музика "ВВ") і "самба", яка була не зовсім запальна, але драматургічна, "Пінк", який танцювали трохи дерев'яні дітки. Безпосередня дівчинка, яка прочитала дитячу казочку про фізматію, ліцеію і теде (трохи затянуто). Пісня-танець про рідний край (здається, її Зінкевич співав). Патріотична пафосна (дитяча) пісня Саші Суворової (Мавки) про Україну. Пісні Юлі, Лєни (Джульєтти). Смішки під час фінальної пісні (може з рубки світомайстра їм дулі показували?). Ну і, звичайно, кінський гуркіт і хвилювання завіси за сценою.

А після концерту Полянська відірвалася на театрові за те, що бійці не вийшли на загальну пісню (хоча та ж Джульєтта і ще пару "театралів" співали). "Театр посчітал дял себя унізітельним вийті на фінальную пєсню".

Хай з нею - все одно бійці поставилися до всього, що відбулося на сцені і поза сценою, відстронено. "У вас своя свадьба, у нас своя...".

Знову в фаворитах "Ромео і Джульєтта". Але справа в тому, що багато разів підряд повторювати її не можна - у бійців втомлюються руки.
Сьогодні було трохи краще - навіть у Ромео. Але все ж таки, їм би ще тиждень...
Трохи збиваються, просто відбувають і не у всіх все получається.
В цей день з'явилася фонограма - один трек з оригінального старого фільму "Ромео і Джульєтта", а інший "Польот шнура" (by "Лининград"). Фільм цей по Шекспіру навіть я - культурний відлюдник - бачив, і він запам'ятався класною грою акторів. Всіх.
Нічого, в нас, у крайньому разі, хоча б, Джульєтта - супер!
Але і бійцям допомогла трохи фонограма.
Мені самому під інструментал Шнура хотілося вилізти на сцену, витягти дрючка (або штахетину з підлоги) і помахати...
Після закінчення саме репетиції загальними зусиллями зліпили другий стенд для ювілею (Алі ж не було...) Правда, ходять слухи, що його ні до чого буде прикріпити...

Цього вечора повісили нову завісу на сцені. Вона приблизно такого ж кольору, як і стара, але: 1) не подерта; 2) більш яскрава, ще не вицвіла.
Матеріал, здається, називається "крепсатін". Впоралися меньше, ніж за годину - при чому впоралися силами не більше шести чоловік (Артур, я, Мага, Тарас Кучер, Кирило, Антон(?) і ще хтось підходив...). Знімати легко, вішати було не надто важче - завіси тримаються на мотузочках, які треба було прив'язати до металічних труб (цікаво, чи будуть триматися?). Трохи шкода стару завісу - скільки вьсього вона побачила...
Крім того, Сан Санич повісив замість старих сіро-коричнуватих штор (взяті з запасів? куплені?) на вікна нові бордові (по дві з обох боків).
Вигляд одразу змінився - в кращу сторону. Не сказати, що тепер зал може посперечатися з палацом "Україна", але все-таки не сільський клуб...

А ще Аля за час репетиції з роздрукованих Васілічом фоток зробила стенд, який виставлять в коридор під час святкування ювілею. Прикольно! Купа знайомих і незнайомих облич! Шикула, Крикун, Осіпов, Назарок, Васіліч, Дівєєв-Церковний (тоді ще Гладченко), Білл, Наташа Каркуциєва і ще багато хто (навіть я...)

Ще що? Декілька разів прогнали "Ромео і Джульєтту". Душероздираюче видовище... З усієї сценки приємно дивитися тільки на Джульєтту, решта таке враження тільки відбуває репетицію. А Буратіно в ролі Ромео - це щось...

Цього разу все почалося з "Анданте" (нарешті!), і хоча не було Алі (тобто ЮЛІ), АУ і БУЛЬДІ ходили по сцені, кидалися шматтям і кричали одна на одну (правда, не дуже голосно).

Далі - як зажди - "Ромео і Джульєтта". Коли декілька разів прогнали все повністю, і перед очима купки випадкових глядачів стало видно задумку, то особисто мені сценка здалася прикольною. Тепер справа за реалізаторами - учасниками бійки, Ромео і Джульєттою.

Оглядаючи хазяйским оком тиждень, який непомітно пройшов (чи ми його непомітно пройшли), можна відмітити, що тиждень був продуктивним - на відміну від попереднього, коли основною темою були хвороби і незнання слів. Cпільним для днів цього тижня були короткі репетиції всього, що не "Ромео і Джульєтта".

Репетиція цього вечора була теж плідною, весь час сцена була зайнята - спочатку "Квартира Коломбіни", потім "Лестничная клетка" (здавалося б, всього недавно мене самого вчили правильно і гучно говорити зі сцени, а вже 10 років минуло з тих пір...), далі (більше всього часу) - "Ромео і Джульєтта".

Можна сказати, всі були зайняті - Ромео і Джульєтта навіть тренували свої гучність і дикцію на сцені під аккомпонемент бійки - звону шпаг, криків, ударів і падінь, "ке кАцо" і "бастАрда". Загалом, повний сюр.

Але часу на інші речі, крім "Ромео і Джульєтти", було виділено настільки мало, що з'явилося відчуття перерванності на півслові. Бідний Арлекін це не сказав жодного слова на сцені - тільки покидався шматтям.

Та й про саму "Ромео і Джульєтта" сказати, що відчувається прогрес, важко.

Випускники поздоровили Васіліча і подарували важкий і обтяжливий для руки перфоратор.

Сьогодні день народження Васіліча.

Вчора ми бачили кусок (закінчення) концерту на 40-річчя фізмату. В словах ведучих перед виступом нашого театру були згадані факти зникнення і нового відродження театру. І не всім же відомо, що ці події були (хоч і не завжди, але для мене - так) пов'язані із міграцією Сергія Васильовича Баранця - його переїздом в Москву, виїздами в Лондон і поверненнями до Києва.

Репетиція цього дня була плідною.
Спочатку була "Любов", і цього разу слів для репетиції вистачило.

Далі сцену зайняв знову Крикун, але цього разу в нього був повний склад - для того, щоб нарешті почати ставити цілу бійку, а не окремі її частини. Хто ж ці сміливі хлопці? Костя (в "Замку Грюндера" він був Фердінандом), Тарас Кучер, Мага (він же Сергій Сивокінь), Кирило, Антон (він був Рокко в "Замку Грюндера"), і ще троє нових - фізматівці, всі вони приймають участь в новій постановці - "Квартирі Коломбіни" (образно кажучи, це П'ЄРО, ЮРА і СЛАВІК), ну і, звичайно, Андрій у ролі Ромео.

А внизу, в підвалі, під чутливим керівництвом Васіліча нарешті почали читати італо-англійську п'єсу "Ромео і Джульєтта".

В цей день (по слухам) Крикун знову ганяв малих, а Васіліч просто сидів в залі.

Не зважаючи на те, що режисер попав у невелику аварію на Московській площі, він все ж таки встиг на репетицію вчасно - хоча сумніви на рахунок цього були.

І що? У двох сценок, які планувалися, не вистачало акторів. Осінь така, напевно. Юру з "Лестничной площадки" забрала в лікарню мама, про що він прийшов і попередив. Аля з "Анданте" теж хвора.

Знову Крикун з пацанами зайняв сцену.

Спочатку була "Любов", і вона навіть трохи була - поки дія не вийшла за рамки текста, який знали актори (принаймні один з них...)

Далі - повинна була бути "Ромео і Джульєтта", але, знову ж таки, ні Ромео, ні Джульєтта не знали більше двох фраз з ролі.

От і стали вони всі вчити слова прямо в холодному залі.

Класно пацанам Крикуна - слів не треба вчити, прийшли - почали репетирувати =), чим вони з успіхом і займалися.

З восьми - "Любов". Спочатку трохи читали, а потім вийшли на сцену. Класно. Ні, це глядачам ще не можна показувати - та й пройшли поки тільки півтори сторінки тексту, але знову - нема питань до режисера "чому не я?".
Все правильно, я б (можливо) зробив такий же самий кастінг.

Після дев'ятої вечора - (вперше) читали "Лестнічну клєтку". Роль Славіка мені найбільше подобається з всієї постановки, і я згоден з вибором режисера.

Далі - роспаралелення. Васіліч читав англо-італійські тексти разом з Ромео і Джульєттою, а Крикун ганяв Кирила і Антона з шпагами на сцені.
Знову я НЕ пожалкував, що ніколи навіть не думав брати в руку шпагу - жорсткий спосіб проводити час.

На перше була "Квартира Коломбіни". Вже ходили по сцені. Приємно було на них дивитися. Я відчував себе людиною, яка хоч і не приймала безпосередньої участі в процесі репетицій, але отримувала найбільше задоволення.
В принципі, моя точка зору - як того, хто не отримав ролі в майбутній виставі, підштовхує мене до питань на зразок: "А чому не я?", "А чи зміг би я його замінити?" і "А чим він краще?".
В цей день я був спокійний.
Не те, щоб я не довіряв чи був ображений на режисера.
Але зрозуміти, що вибір його правильний, і мені на сцені робити саме в цій постановці нема чого, було заспокійливо. Я розділив його вибір. А те, що мені на це був потрібен час - на те він і режисер...

А другого в принципі не було. Нема Ау - нема "Анданте". Її забрали в театр. На виставу.

А поки займали сцену, Крикун з своєю компанією розминався в підвалі.

Новий тиждень - нові проби. Нарешті знайшли Ромео і Джульєтту.
Звичайно, з фізмату. Ромео - Андрій (не знаю фамілії), а Джульєтта - та Лєна, яка Галя з "Лестничная клетка" (раніше була Голосом в "Замок Грюндера").
Процес проб був веселий - спроби претендентів прочитати італійською і англійською свої ролі викликали у них самих істеричний сміх - то що говорити про сторонніх спостерігачів?

Далі, коли трохи визначилися з ролями - відбулася репетиція "Квартири Коломбины", а юрба розійшлася потихеньку - хто коли, оскільки на вулиці був дощ.

Звичайна репетиція, але якась лінива і повільна.
(Звичайно, можна послатися на втому режисера від робочого дня, проведеного у викладанні мережевих наук... і кінець робочого тижня).

Спочатку режисер повів себе нестандартно - він запропонував кожному з 4 акторів п'єси "Анданте" прокоментувати свого персонажа - яким вони його бачать. Нічого особливо нового - молодість різка на судження, їм завжди щось не подобається, а Назарок впевнений, що у нього найкраща роль у виставі (і це правильний підхід). Далі читали . Дочитали майже до кінця - до місця, коли читати не має смислу, треба на сцену.

Хоча, з іншого боку, те, що дочитали до кінця - не надто заслуга акторів. Справа в тому, що один героїв наступної п'єси просто не прийшов. Молодий ще. А без нього, оскільки там через репліку - він, стоп, машина, репетиція безглузда. Тому дочитали попередню п'єсу, і почали теревенити.

І подумалося - на скільки в таких самонадіяльних збіговиськах все лежить в межах взаємного бажання щось зробити. Нема бажання - нема роботи.

От гляньмо на Ігоря Крикуна - йому в кайф махати шпагою - він прийшов, помахав, малих повчив. Не зважаючи на те, що їх не було багато, але це були ті, які хотіли прийти.

В цей день відбулися годинні репетиції п'єсок "Любовь" і "Квартира Коломбины".

Поки що тільки читали. Зрозуміло, до кінця не дочитали - режисер поправляв.

За попередніми підрахунками тільки вартість декорацій для вистави може досягти 180 доларів - сума малореальна для самонадіяльного театру. Невже цей бамбук такий дорогий?