Саме цей вечір можна назвати початком сезону.
І не подумайте, що я ніби вважаю сценічні рухи не потрібними, що думаю, що сезон починається тільки після проб, коли починаютсья справжні репетиції...
Просто цей сезон здавався якимсь неправильним - на першій репетиції\зборі ніхто не віджимався.
Сергія Володимировича Сивоконя з нами не було, а інші видно несвідомо трималися, не ризикували власним здоров.ям - для гарного почуття гумору в погано освітленому залі малого художнього театра треба бути загартованим.
І - ось, нарешті.
Без Сергія Володимировича сезон би напевно не розпочався.
Тепер я спокійний.

В цей вечір була визначна подія - П Р О Б И !!!
Засоби масової дезінформації в моїй нескромній особі на деякий час забули про регулярність творчого процесу, і сумнівалися про те чи буде щось взагалі того вечора, але, як і минулого разу з першим збором сезону, чуйка не підвела.
При чому це були прогресивні проби - претенденти на ролі не тільки читали, але й показували заздалегідь підготовлені сценки. Не всім ці сценки допомогли, але були унікуми, які, не зважаючи на відсутність текстів в розтиражованих давніх українських репринтах для героїв їх (фактично) етюдів, отримали роль одразу ж на сцені, під час перевірки домашнього завдання.
Порівнюючи всіх тих, кого я бачив під час сценічних рухів, і тих, хто отримав ролі, в мене склалося враження, що ці рухи були таки перевіркою. Не всі змогли доходити до проб. З іншого боку, нема гарантії, що вони не отримають ролей, коли з.являться на репетиціях.
На жаль, мені важко згадати список всіх, хто отримав ролі.
Їх багато, і список буде не повний - в рукаві режисерів є декілька визначних тузів, які вони можуть з часом кинути в котел - як приправу, як козир і як "контрольний" постріл для публіки.
Або ці тузи самі можуть вискочити із рукава у вдалий момент і зіграти самі свою партію...

Я звичайно міг би продовжити видумувати і писати всілякі не особливо до маленького але вже академічного стосовні речі, але якось воно вже приїлося...
Стану на деяких час із архіваріуса типу критиком.

Підсумовуючи досвід декількох тижнів, заповнених фізичною зарадкою на сцені, коротко можна викласти наступне:
Театральні сценічні рухи були. І, здається, регулярно. Засоби немасової дезінформації не завжди доходили до циганського табору фанатиків старої грецької музи імені якої не всі згадають, але по слухам творчий процес проходив як тренування. За графіком.

Що вразило:
"Зарухалися" етюди. Вони стали живі.
Я - як найвдячніший в світі глядач - невимовно радий.
Звичайно, мені можуть заперечити і "поставити на вид", що мовляв нічого дивного - типу минула вистава вся була таким собі типу етюдиком за творчим процесом... Але на сцені ж були не тільки ветерани, і доречі не завжди вони були найкращі в самопальних сценках, хоча марку здається тримали...
Учасники процесу не були скутими і зажатими, веселили себе і оточуючих.
Я думаю - це знаковий здобуток, мені б не хотілося, щоб його було втрачено.

А ще в маленькому бурхливому театрикові з.явилися нові обличчя, нові цікаві люди, і навіть повернулися старі. Деяких фанатів не зупинив навіть негативний досвід зняття з ролі, записаний в трудову книжку. Хтось є представником вже другого в театрі сімейного покоління...
В цьому місці, напевно, мені, старперу, можна було б позітхати, розповісти про золоті часи театру, коли були на сцені такі ... ні, ТАКІ ЛЮДИ (не плутати з ім.ям - прим. перев.)...
Але я цього не буду робити.
І не тільки тому, що "діди" часом повертаються, що є люди зі старих складів, які просто деколи ходять на репетиції...
Театр живе - і це основне.

Зручна це штука гуглівський сервіс щоденників.
Можна рік лазити десь, а потім зробити вигляд, що кожен день писав щось як папа Карло над поліном.
З іншого боку, самовзята роль архіваріуса в чомусь вигідна - можна почекати трохи (поки всі призабудуть те, що було...), а потім вліпити передовицю заднім числом - мовляв в цей вечір на репетиції добрий режисер був вкрай справедливим, актор, який зайняв омріяну критиком головну роль героя-коханця-рембо-на-танку, вів себе вкрай гидко, був незібраним, неготовим до репетиції... і все таке.
А потім учасники подій через деякий час повернуться за спогадами, і самі повірять в такі дрібні підніжки...
І конкуруючий ресурс "гастєвая кніга тіятра" нічого заперчити не зможе - оскільки не такий дотошний і не часто оновлюється...
Але це я щось замріявся на фоні намагань згадати що там і коли було...
Цього разу (здається) глобалізаційний броунівський рух відібрав у фізматівських фанатів вимираючого мистецтва їх головну шахову фігуру, і парадом командував замість режисера такого всього в білому режисер такий весь в чорному.
Звичайні театральні двіженія продовжилися.

І я якось не згадаю хто б мені так не подобався щоб описати його в неприглядному світлі за цей вечір.
Нічого - зажди можна поправити "заднім числом"...

Кажуть, що араби (напевно не з числа тих, хто носить пояси шахідів) колись любили говорити "май терпіння, і твого ворога пронесуть мертвим поруч твого вікна". Або щось подібне.
А ще згадується мені в падоночному фільмі "Бійцівський клюб" новобранців до проекту "Хаос" чекала перевірка терпінням поруч дверей організації. Їх при цьому всіляко ображали і відговорювали - набір мовляв закінчився, поїзд пішов, цирк поїхав, білети закінчилися і взагалі - в тебе немає запрошення, і ти не витримаєш...
Цього вечора було щось подібне. У партайгеноссе зросла кількість справ, які йому треба зробити за день, і тому він трохи затримався. Шкода, звичайно, але якщо терпіння не буде на такі дрібниці, то звідки взятися терпінню на речі глобальні, потрібні і більш нудні?
І взагалі кажучи - потерпіти було для чого.
Той заряд бодрості і радості, які отримують учасники процесу, важко виразити в джоулях.
Я не раз говорив про специфічну траву, котру курять на репетиціях, але мені ніхто не вірить.
Адже радісно ганяють по сцені саме ті люди, які скоріше за все не люблять робити зарядку або щось на неї подібне.

ЗІ. Одним словом були звичайні театральні двіженія.

Азм єсьмь.
Панєслася.
Перша зустріч Великого Німого зі своїми адептами відбулася як завжди - із вірою в існування напередначертаної долі.
Як казав Брєжнєв перед своїм 60-річним ювілеєм (за словами Хазанова, хоча це ще той - збреше не кліпнувши оком...) - "ну, ми специально пріглашать нікаво не будєм".

Судячи із того, що хтось прийшов, зв.язок ОБС (одна баба сказала) спрацював.
А вважати, що всі взнали про збір із сторінки в інтернеті...
Ви в це вірите? Я - ні.
Ну, припустимо, засоби массової інформації взнали. Але ж не у всіх є такий нюх на новини, щоб за день до події зайти на офіційну дошку об.яв.
Але це все фізика.

Справжня лірика була в традиційному форматі таких перших зборів - у вигляді спогадів людини-театра, яка знайома із всією історією маленького самонадіяльного театру із більш ніж 20-річною історією.
І ви знаєте, це не набридає.
Хоч і з більшістю історій постійні учасники процесу знайомі.

Взагалі кажучи, при потребі, таку зустріч можна було би скоротити і до 10-20 хвилин, коли Великий Німий говорить про свої плани на сезон.
Але чи будуть раді від цього всі хто прийшов? Звичайно, ні.

Отже, корисна інформація зводиться до наступних фактів:

В кінці вересня планується провести чергову інкарнацію конкурса "Алло, ми ісчєм таланти!" тепер вже під гаслом "а тепер хто захоче може вийти на сцену і зробити те, чого хотілося, але ніяк не випадАло".
Як покажуть наступні події, проведення такого збору виявляється залежить від кількості оформлених заявок на участь. Бюрократія нарешті прийшла і в незалежну самодіяльність.

Великий Німий вирішив показатися у світі. Хоч і не зразу весь, а у темряві підвалу. Десь в середині-кінці жовтня малий неакадемічний театр з.явиться серед учасників незвичного підпільного дійства на території відродженої Києво-Могилянської академії. Дійство, на скільки я зміг зрозуміти зі слів керманича процесу, буде різноплановим - там відмітяться не тільки непрофесійні групи, які будуть називати себе театрами (хоча який театр без вєшалкі, яким він, як усі знають, починається?), а й виставки картин і ще щось.
Підвал для маленького держпрозрахункового відкриють на годинку, і всі російські слова на території флагмана українськості заборонені. На англосаксонську вони ще згодні погодитися, а от ... ні-ні.
Але засоби масової інформації все ця оточуюча дрібнота не цікавить. Основне, що емігрант нарешті побачить світ, а світ - емігранта.

І ще було оголошено про традиційну виставу на кінець грудня. Поки що проект дуже секретний, і відомо тільки, що це буде комедія.