Ну, ось і все. Відшуміла прем.єра, і навіть декорацій вже не залишилося практично.
Що ж побачили в ту памятну суботу 20 грудня 2003 року близько 300 чоловік в залі Українського фізмат-ліцею?

Початок вистави був призначений на 19-00, і вона почалася вчасно. Єдине, що зрозуміли це не всі. Вистави у Васіліча вже дуже давно починаються з "настроювальної" пісні. Цього разу 4 з половиною хвилини тихенько грала "Мнє би в небо" від групи "Ленінград". Наркоманська така пісенька. Її майже не було чути - аж поки вона майже не дійшла кінця - на останніх секундах звукооператор Артур Лоншаков підняв гучність, погасло світло, зраділи темряві глядачі, і вистава розпочалася так, що на неї звернули увагу.

Першою була "Лестничная клетка". Актори в темряві тихенько пройшли проходом, а потім, блимнувши вогником, повернулися на сцену. ЮРА (Олександр Диховничний) і ГАЛЯ (Олена Цегельник, вона ж Джульєтта "Ромео перке сі ту Ромео?") почали "танцювати" дивний танець навколо імпровізованих дверей - то в правий, то в лівий кінці сцені (з прикріпленою табличкою "Лебедева 2 раза"), розмовляючи. ГАЛЯ довго шукала ключ, і так й не знайшла його в своїх речах. Ще тінню на межі світла і темряви маячив СЛАВА (Сергій Сивокінь). Його репліки, короткі й точні, викликали радісну реакцію впізнавання в залі, в якому сиділи не тільки його знайомі, а й учні. Потихеньку розмова тепліла, під впливом балачок ЮРИ, ГАЛЯ не тікала і не дичилася, СЛАВІК навіть з.явився в світлі, хоча більше говорити не став. Відносини не складалися - ЮРА піддався на вмовляння СЛАВІКА ("Да пошли!"), і хлопці зазбиралися йти, але ЮРУ не так було просто зупинити в цей вечір. Тим більше вони із СЛАВІКОМ вже
"прийняли". Хлопці поверталися двічі, і розмова продовжувалася. Прийшла СУСІДКА (Марина Лосєва). Поступово герої розкривалися, вони ставали ближче один одному. Життя їх не надто радісне, в кожного проблеми. Кожен намагається вирішити їх по-своєму - хлопці пиячать, ГАЛЯ задумується над тим, щоб вийти заміж. Завершуєтсья п.єска правильно - без крапок. Пияки отримують пляшку і закуску, всі розходяться.
Цікаво, чи всі здогадалися, що дивна споруда з рейок і мішковини у формі трапеції в правій частині сцени, якщо дивитися із залу, це - "ліфт"?

Мені здалося, що на той момент глядачі трохи засумували. Декілька разів вони сміялися, але серйозність і безнадійність того, що проходило на сцені, все-таки до них доходила.
Але - ось розійшлася завіса, і глядачі отримали позитивний заряд бадьорості практично з перших секунд. Розпочалася "Квартира Коломбіни". У імпровізованій бійці КОЛОМБІНИ (Таня Ковтуненко(Хіжина)) і АРЛЕКІНА (Олексій Мельничук) з киданням ганчірок один в одного сама лише стійка "скаженої мавпи" АРЛЕКІНА їх розбудила і викликала бурхливу реакцію. Глядачі як розпочали сміятися, так і, можна сказати, не переставали до самого кінця п.єски (цим нікого не здивували). АРЛЕКІН вийшов (слів перші декілька хвилин актори не говорили, пантоміма чистої води) зі сцени, ПЄРО (Вячеслав Пшенов) зайшов, і зал увійшов у стан істерики, і не виходив з нього майже до виходу акторів зі сцени.
А описати про що саме була п.єска важко. Не вистачає слів.

"Анданте" завершувала виставу. Починалася п.єска доволі повільно. А сам початок був класний - красивий пластичний вихід ЮЛІ (Аля Графова) (а за нею хвостиком АУ (Ксенія Козаченко)) під дуже вдало підібрану фонограму настроював на потрібний лад. Глядачі попадали в інший світ.
Але далі все тонуло в розмовах, і до виходу БУЛЬДІ (Яна Молодая) життя на сцені було відсутнє. Зал дивувався новим словам.
По-справжньому всі (і публіка також) ожили тільки з виходом МАЯ (Юра Назарок).
Закінчувалася п.єска "наркотичним" відходом (чи приходом, як для кого), який плавно перейшов у шум вечірки (з усіх куліс вийшли актори, було відкрито пляшки з шампанським), за помахом руки звукооператора, який вийшов на сцену (цей момент мені особливо подобається), пішла закриватися завіса...
Не знаю, чи згадав хтось із глядачів в цей момент пісню, яка починала виставу...
А коли завіса відкрилася, на сцені було мінімум декорацій, і актори, які станцювали танець.
Даремно я хвилювався - глядачів вистачило плескати в долоні до кінця.

Перечитав я те, що понаписував, і задумався - про що ж дійсно була вистава? Або хоча б - про що були п.єски? (Ага! А про що ж тоді була "Голомоза співачка"? А що? В "співачці"-то все якраз прозоро...)
Мені особисто важко словами передати свої враження, думки про що відбувалося на сцені - не зважаючи на те, що бачив це дійство не раз.
Якщо говорити алегорично, то все це нагадувало "Провінційні анекдоти" Олександра Вампілова.
Все та ж безнадійність, беззмістовність, нелогічність життя дивляться на глядачів зі сцени.
Таке воно життя, як сказав колись один мій знайомий.