Якби я був журналістом, то на рахунок останньої постановки скоріше написав би щось про невдачу, про те, що "Театр без декорацій" пішов кудись туди, де його мало розуміють глядачі.
Про те, що після лірики "Лісової пісні" і комедії а ля франсе "Гарнір по-французьки" нічого особливого не було, мав місце застій, театр зупинився і не рветься вверх, до нових висот.
Але я - не журналіст. Редакція жовтої стінгазети, яка раніше перебувала за цією адресою, практично у повному складі перейшла в газету "Бульвар"...
Я - театрал.
За 10 років плавання в цьому хитрому морі я, можливо, не навчився в ньому плавати, але зір зіпсував настільки, що насмілююся критикувати народних і заслужених професіоналів.

Що ж я побачив у цій виставі?
Повторюся - постановка ця за класикою.
Про що це говорить?
Про особливу манеру, спосіб розповіді.
Про те, що з точки А до точки В ми йдемо добре втоптаною вихляючою дорогою, критою жовтими цеглинами і прикрашеною деревами і декоративними рослинами вздовж усього шляху слідування.
А куди їм було поспішати?
Доречі, пролог - уривок з "Фауста" по ходу репетицій урізали, "Камєнний гость" теж постраждав... Там навіть персонажі не всі вийшли на сцену.
В новому, сучасному нам світі, все роблять дуже швидко.
Нема коли розгортати думку, треба якнайшвидше передати інформацію.
З точки А в точку В проїде прямо поїзд, і ніхто не помітить ні дерев, ні квітів - все буде дуже швидко.
Сюжет "Трьох мушкетерів" або "Графа монте-Крісто" зараз звели б до оповідання (тут я трохи перебільшую).
Ми - покоління формата А4.
Тому довгі монологи - не для нас.
Немає динамічності.

А ще - і в театр зараз приходять щоб розважитися.
В улюбленому мною "Театрі Драми і Комедії на Лівому березі Дніпра" дуже часто формат вистави наступний - спочатку купа комічних елементів, гумору аж до плінтусового і туалетного рівня, а далі - коли глядач розслаблений, він "свій" - тоді можна сказати щось осмислене (якщо звичайно є бажання).
В трагедіях (хоча вони теж бувають різні) глядачу не завжди цікаво.
Можливо, це питання смаку.
Я, наприклад, не люблю триллери і фільми жахів.
Тут можна було б підняти тему на рахунок хто за чим йде на сцену...
І чи завжди цікавлять акторів і колектив вистави думки глядачів.
Особливо враховуючи, що чути завжди голосніше тих, хто сидить в останніх рядах і прийшов тупо поржати...
Але це питання неоднозначне, я залишу цю тему для газети "Бульвар"...

Тепер про саму прем.єру.
Я вважаю, що всі учасники постановки - молодці.
Практично. Є один лисуватий виняток...
Хтось молодець більше - Сальєрі, Моцарт, Донна Анна, Старий Барон... Хтось менше, хтось взагалі тільки починав...
Вистава склалася.
Вона може не подобатися, може подобатися. Але вона є, і вона дуже непогана.

Дехто (та і я сам) задавав питання - для чого там пролог, Фаусти з Мефістофелями?
А це є те, що називають "режисерське бачення".
Не всі можуть побачити (під час прочитання тексту), що з Доном Гуаном Донна Анна кокетує.
Що Мефістофель насправді жіночого роду.
Що на сцені під час "Піра ва время чуми" є декілька тіней, не вказаних у автора.

Про що писав класик, великий (не побоюся цього слова) російський поет А.С. Пушкін?
В кожному з епізодів калейдоскопу під назвою "Маленькі трагедії" присутні не тільки смерті, а й речі, які привели героїв до цих сумних кінців. Скупість, пристрасть, заздрість... Гріхи.
А в основі гріха лежить спокуса.
І пролог, сцена спокушання демоном людини, повинен був об.єднувати всі чотири епізоди.
Я ТАК думаю.
На жаль, ні разу - ні на репетиціях, ні на прогонах, ні під час прем.єри я не бачив цього епізоду.
І тому не знаю, чи він їх об.єднав.
Не впевнений.

Якби я побачив цю постановку в якомусь комерційному театрі, думаю, що із ймовірністю 90% вона б мені сподобалася.
Мені було би цікаво.
Але після того, як був прочитаний текст, декілька разів переглянута вистава цілком...
На прем.єрі залишалося лише сидіти на порозі таємного виходу Сан Санича і лузати насіння.
Або ходити в костюмі з п.єси до кіосків на південній автостанції - за їжою і напоями (костюм, доречі, був змінений за годину до початку вистави - замість просто білої сорочки я одягнув заплямований випадковознайдений піджак та майку і перетворився в професора філософії у відставці (у запої)).
Реакція глядачів не була цікавою.
Просто грілися на сонці - в залі було холодніше.
А потім - вийшли на сцену на поклон, потрапили під зелений дощ із блискіток...