Мої враження від походу на виставу "Рогоносєц" у мій улюблений "Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра".
Я був лише на третині вересневої афіші цього театру...
Буду наздоганяти!

В понеділок, вже після прибирання у підсобному приміщенні, громадскість була приємно здивована Ігорем Крикуном інформацією про приїзд до Києва московського театру Антона Чєхова з виставою за мотивами п.єси Марко Камолєтті "Гарнір по-французскі ілі Іграєм в дружную сємью".
У постановці під назвою "Всьо как у людєй" беруть участь Гєннадій Хазанов і Вячеслав Нєвінний (молодший, доречі, дивимся сюди і сюди).
Звичайно, приємно, коли професійні театри ідуть слідом за любительским.
Це, доречі, не єдиний такий факт - у минулому театральному сезоні московський театр "ОКОЛО" ставив епізод "Лєстнічная клєтка" з набору "Квартіра Коломбіни" Людмили Петрушевсьої (дивимося сюди - там оглядач рекомендує сходити на виставу).

А в цей день, проходячи повз театральні каси, я затримався на хвильку - щоб вияснити ціну квитків (дивлюся зараз на результати пошуку в інтернеті - міг не витрачати час, все можна знайти і не відходячи від комп.ютера) і дати.
Вистави відбудуться 25 і 26 вересня в приміщенні театру імені І. Я. Франка.
Ціна - від 60 до 580 гривень.
Прем.єра у Києві йде навіть раніше московської.
Зрозуміло їх бажання заробити (значить, є люди, які готові їм заплатити такі гроші).
А я, знаючи зал, де це буде проходити, не готовий.
Сидів я якось на 12ому ряді на виставі "Кін IV"...
Шкодував, що бінокль з собою не взяв...

Знову відбулися театральні рухи.
Все те ж, що було в понеділок, але менше людей (потомилися від прибирання? розбіглися?) і видно, що математику собі підкрутили - робота над колективним несвідомим показала, що цифри тепер даються легше (результат був не 100%, але достойний).
Крім того, працювали трохи над темпом мови, використовуючи чотирьохтактову модель (непарні такти - пауза, парні - слова, в даному випадку імена. на другий такт називали своє ім.я. називаючи чуже ім.я на четвертий, позначали наступного у черзі).
Ще грали в крокодил.

Скоріше всього 20-річний ювілей "Театру без декорацій" відбудеться 9 жовтня - через те, що фізмат буде приймати (здається) якийсь турнір, і, відповідно, фізматівці роз.їдуться...

На дружньому ^_^ сайті lib.ru/ з.явився текст п.єси Жана Ануя "Пасажир без багажу".
Чого б це?
Напевно через інтерес до неї в "Театрі без Декорацій".
^_^

Як виявилось, п.єси популярного англійського драматурга Вільяма Шекспіра зазнали помітних тестових змін з часів життя автора.
Докладніше - тут.

Можливо, режисери постаралися?
;)

Чесно кажучи, я не думав що на заздалегідь оголошене прибирання підсобки прийде стільки народу.
Не через те, що не вірив у трудовий ентузазізм театралів.
А просто зазвичай у людей є заняття поважливіші ніж вигрібання купи сміття.
Тим не менше але...
Прийшло по кількості приблизно стільки ж, скільки на скакання по сцені у п.ятницю - чоловік таки двадцять.
Не всі досиділи до кінця.
Але всі щось робили.
Встигли навіть раніше десяти.

Це була друга сходка в сезоні.
Цього разу не тільки говорили, а й ходили по сцені.
За дві години чого тільки не встигли - і порахувати власні секунди, і походити на різних швидкостях, і розбиті на пари позаміняти один одного в різних позах, і подражнити колективне несвідоме на рахунок виконання команд режисера, і зіпсований театральний телефон показати.
Режисер не особливо зосереджувався.
Не зуміли навчитися за 6 секунд залишатися за 20 секунд на сцені стільки скільки треба - значить треба дати команду щоб за 8 секунд залишилося на сцені декілька груп - стоячих і сидячих, а коли це не вдається - то додати ще й число лежачих до вказівки.
З іншого боку, може ми просто рахувати розучилися?
Читати вміємо - у крайньому разі знаємо як букви повинні виглядати.
Шрифт правда не точний, а якийсь "комік".
Але придратися що це не потрібна буква важко.
А в кінці навіть трохи пограли в дюже театральну гру "кракаділ".

Не знаю як кому, а мені було весело - хоча я і віджимався деколи.
А! Да! Театральний сезон таки дійсно розпочався!
В цей сезон вже вкотре в історії театральні віджимання розпочав Сергій Сивокінь.

Ось почався театральний сезон і в "Театрі без декорацій".
В нормальних, звичайних театрах сезон починається прем.єрними показами вистав.
Але цей театр не звичайний.
І сезон - теж непростий.
Ювілеїв - купа.
Двадцятий рік інсування театру.
Десятий рік, коли цей театр в руках Великого Демократа ака Відомого Тирана і Деспота.
(І ще якісь...)
Цікаво, шо ж буде?

Коли я їхав на репетицію, я трохи хвилювався - чи прийдуть люди, скільки їх буде, в якому настрої вони будуть (а може мені просто було трохи холодно - в Київ прийшла осінь)?
Коли я зайшов у зал, то хвилюватися перестав.
Навколо були знайомі обличчя.
Їх було багато.
І студенти, і не зовсім.
Загальний настрій був гарний.
І їх всіх було приємно бачити.

Великий Тиран розповів про план відсвяткувати належним чином ювілеї.
Мені здавалося, що рішення ставити "Пассажира бєз багажу" вже практично прийняте.
Але про цю п.єсу було сказано досить невпевнено і без особливого ентузазізму.
(Можливо, метр порахував голови тих, хто прийшов на збір; поділив на кількість ролей в п.єсі; згадав, що робота не дозволить тягнути три склади одночасно...)

Звучали голоси про інші - "12у ніч" старця Вільяма з театру "Глобус", "Сірано" (сірано, сірано, сірано я його колись поставлю, ги-ги), "Чума на оба ваши дома" покійного вже нажаль Горіна (доречі недавно був здивований - покійний майстер приймав участь в написанні сценарія до фільму Марка Захарова "Убіть дракона")...
Звичайно, голосніше всього говорив Олександр Осіпов (не зважаючи на те, що сидів в останньому ряді зала) про "Короля Ліра" від всього того ж старця Вільяма з театру "Глобус" (хм, популярний автор, як не дивно), і обов.язково державною мовою.
Знаючи історію постановки деяких вистав і напористість Олександра, я не здивуюся, якщо наступною постановкою буде "Лір".
І ролей на всіх хватить.

Але все це поки балачки.
Я ТАК думаю.

Основною зіркою програми все ж (після Васіліча, звичайно, але цей постійна зірка в цій шоу-програмі) став Сан Санич.
Він зробив прекрасний майже сольний вихід на сцену і повеселив весь зал.
Особисто мені найбільше сподобалася фраза про те, що він готовий зіграти роль в майбутній постановці - підполковника або полковника радянської армії.
Думаю, це малоймовірно.
Щось останнім часом ми тільки трагедії ставимо.
А це була б однозначна комедія.
Хоча вітальний спіч Сан Санича<.emph> про початок сезону був приємний.
Ось що роблять з підполковником у запасі 10 років виховної роботи.
Правда, вихователем був Васіліч<.emph>...

Але все це розваги.
З п.ятниці почнуться будні - сценічні рухи.
А в понеділок взагалі археологічні розкопки у підсобному приміщенні.
Життя повернулося у театр.

День виборів
Київський фан-клуб шанувальників групи "Несчастний случай" знає про існування (а деякі, хто ходив на серпневе плов-парті до Васіліча, і бачили) проекту "Квартета І" під назвою "День радіо", в якому активну участь приймає улюблена група.
Для тих хто не знає і не чув:

... "День Радио" - музыкальное шоу "за радиокулисами" медиа-бизнеса с элементами истерики, бытового героизма и цинизма.
Один день из жизни мифической радиостанции "Как бы Радио". В ее прямом эфире проходит лайф-марафон при участии музыкальных групп всех направлений (тема для марафону змінюється десь за півгодини до початку самого марафона)

В программе:
- панки "Барон Тузенбах"
- рокеры "Джон и катапульта" с песней "Уходя на работу, ты не надела белье"
- группа "Лиловый пурпур" с песней "Садо-мазо"
- трэш-металлисты "Железный дровосек" и песня "Черный Ленин"
- бард-дуэт "Двое против ветра" и песня "Снежинка" ("...и отдельно с большим наслаждением я кладу на московский Спартак...")
- женская команда "Кошки академика Павлова"
- украинская группа с частушками на родном языке
- фонограммное поп-трио Павлов - Мордюкова, Гонина и Черемисина с хитом "Мучительница первая моя"
- ресторанные лабухи с хитом "Ночной ларек"
- и, конечно, "Несчастный Случай" с финальной песней "Радио" ...

Особисто я спочатку почув всі пісні, які виконує "Несчастний случай", а потім вже побачив саму виставу.
Вистава мені дуже сподобалася.
Я реготав як ненормальний. Радів, що в мене немає шрамів від операцій - здавалося, що вони обов'язково розійшлися б.
Формат вистави не зовсім театральний. Те, що відбувається на сцені, ближче до КВН, капустників і загальних зборів у театрі без декорацій.
Але все дуже-дуже смішно.

Думаю, що і їх другий проект - "День виборів", такий же смішний.
Формат такий самий.
Триває чотири години.
Хм, вистава живе ще з минулого року, а я про це нічого не чув...

ЭКСКЛЮЗИВНЫЙ ТЕАТР С АКТЕРАМИ-НЕПРОФЕССИОНАЛАМИ

Чого тільки не знайдеш на просторах сміттєвої мережі інтернет!
Тут тобі і екзотичні анекдоти про Чапаєва, і реп від популярного фантаста Сергія Лук'яненко, і чого тільки душа забажає.
Треба тільки вміти знайти.
Або просто наштовхнутися під час вільного дрейфування по сторінках.
Не завжди можна знайти щось дійсно варте не тільки уваги читачів цієї стінгазети, але й власного нетривалого часу перебування.

Але цей шедевр мене просто-таки захопив.

"Автор идеи: Дмитрий
Хочу предложить ещё одну занимающую меня идею. Речь идёт об эксклюзивном театре, который должен представлять собой небольшое здание на окраине центра города Москвы. Вот уже 3-ий год я помогаю своей старой школьной учительнице ставить различные пьесы, мюзиклы и произведения зарубежных авторов.
Уникальность идеи состоит в том, что вся игра ведется на английском языке и исполняется подростками-непрофессионалами. Такая живая игра, уютная обстановка и уникальность идеи (в Англии, к сожалению, это уже есть) доставит немалое удовольствие не только большинству иностранцев, для которых этот театр будет предназначаться больше всего, но также и для всех остальных обеспеченных интеллектуалов-театралов. А уж разок посмотреть, что это такое - многие сходят."

Далі ще веселіше - рулят камєнти.

"Збурхувач (01.08.2003, 12:15)
Хорошо, конечно, когда бизнес становиться хобби или наоборот. Когда бизнес не просто способ заработать деньги, но и любимое дело.
Но мы же здесь собираемся , чтобы обсуждать хоть какие да идеи бизнеса, а не способы времяпрепровождения. Лично я не вижу, кроме гемороя и больших (неокупаемых) затрат, как на этом увлечении можно заработать деньги."

Забув сказати - все це відбувається (як виявляється) на сайті, присвяченому невеликим, домашнім підприємницьким справам - бізнесам.

"Borman (02.08.2003, 14:14)
Кроме родителей и их знакомых и может близких знакомых этих знакомых на такой сейшн мало кого затащишь.
Но автора неудержимо тянет в шоу-бизнес, поэтому с минимальной потерей сути:
-собрать по переходам и пр. местам беспризорных детей-попрошаек и организовать театралн.труппу из них. Уверен, что детям будет интересно.
Уверен, что можно иметь муниципалн. поддержку.
Уверен, что при нормальной подаче (рекламе) будут желающие посмотреть.
Себе в карман много не поимеешь, все-таки это больше соц.программа, но зато какой пиар! Для дома с глюками.
Будут говорить "это тот самый Димон, который организовал детский театр беспризорников".
Ну а елсли один из 10-ти перестанет нюхать или давать, то тебе это зачтется.
Штрих: мое личное наблюдение-артистизм у таких детей зашкаливает. Но будь внимателен, могут инвентарь спионерить.Даже убогий, ради хохмы."

Це він, напевно, цього начитався.
(Кому ліньки ходити по посиланням і додавати метушні у всесвітньому сміттєвому павітинні коротко: На Белорусском вокзале нашли беспризорников и, пообещав денег, попытались сочинить с ними вместе спектакль об их жизни. Вокзальная молодежь смотрела "Криминальное чтиво" и рассказывала о себе. Все это документировалось. Потом спектакль был приглашен на Берлинский фестиваль, но, разумеется, настоящие бомжи, не имеющие документов, туда поехать не смогли, и вместо них беспризорников изображали милые молодые актеры, вполне органично вошедшие в предложенные роли, без запинки матерящиеся и легко входящие в контакт со зрителем. Спектакль имел успех, зрители поили русских сирот пивом, делились мелочью и по команде дружно дышали парами клея, который выдавался каждому в целлофановом мешочке. 1-го и 2-го февраля зрители увидели два варианта "Театра беспризорной молодежи". В первый день актеры давали "берлинский вариант", а пришедшие на это посмотреть беспризорники комментировали происходящее на сцене, что, как говорят, вызвало очень интересный и продуктивный спор о правде в театре (меня там не было, но верю на слово). А во второй день спектакль вели уже те самые аутентичные беспризорники (к троим, находящимся на сцене, четвертым был добавлен актер из "берлинской" команды, видимо, чтобы хоть как-то направлять действие). Вокруг на полу сидели еще несколько ребят из той же вокзальной "семьи", иногда подавая голос и с удовольствием включаясь в хоровое пение жалостливых тюремных песен. На экране шел "берлинский спектакль" - его-то и комментировали.)

"Збурхувач (02.08.2003, 16:09)
Изюм нужно искать, изюм!
Простыми детишками да школьниками шпрехающими Инглишем да Дойчем много денег не заработаешь.Вернее вообще ничего не заработаешь."

"Поэт (03.08.2003, 5:13)
Как театр я открыл,
Экслузивный очень,
И талантов я нарыл,
Что уж было мочи.

Повалила вся фира,
Посмотреть таланты,
После первого же акта,
Освистали Данте.

Распустил я свой театр,
Вернулся к россолу,
Видно десять лет не в ту,
Проходил я в школу."

"Олег К. (06.08.2003, 14:59)
Так вот.
Про детей. Юридически, заводить бизнес с детьми, это тоже самое, что добровольно класть голову на плаху. Много аспектов, и 4х часовой рабочий день и, правильно оформленная лицензия, и доказательство всяким коммитетам, что детей Вы не эксплуатируете, а работают они у вас в свободное от учебы время. Поэтому все это так, детский лепет, про высокие барыши."

"Julia (13.10.2003, 11:07)
Вводные: Я работаю учителем 15 лет. 12 лет веду театральную студию, одновременно обучаясь в студии для взрослых. Соответственно, есть опыт и некоторое мастерство. Поставить спектакль или шоу в детской студии с достаточно высоким качеством можно, главное, не снижать собственный уровень запросов к постановке. Основными препятствиями для создания более-менее денжного проекта становятся несколько вещей - дети не могут отдавать много времени театру, может где-то могут, но у нас после 6-8 уроков старшеклассники 3-5 часов делают домашние задания. Плюс курсы.
В начале репетиций дети не знают ничего. Два варианта - вставлять определенные характеры и способности под определенные роли, минимально обучая, результат весьма средненький, или по полной программе долго и со вкусом раскрывать, что актер может сделать, результаты блестящие ВСЕГДА. Срок - от полугода до ГОДА. Играть обычно один-два раза. Потому что уже лето. Потому что на следующий год надо идти к другому этапу, этот уже пройден. А ребята уже отравлены театром.
Вернемся к деньгам. Возможно, с хорошим менеджером, реально создать некий проект, в котором сочетать яркую постановку со спецэффектами и драматургическими ходами и заменяемыми актерами, проходящими краткий предварительный курс актерского мастерства (в театральных институтах такие вещи почти справедливо презирают). Но как это реализовать? (Да, не менеджер я)"

"Тима (13.02.2004, 19:47)
Хочу поставить спектакль - "пьяный дебош". В ролях обычные граждане, любящие выпить, но не злоупотребляют. Все сцены реальные, обыгрывается настоящие посиделки - со всеми разговорами и аттрибутами. Готов принять участие."

Єсть многоє в бурхливом етом мірє что і нє снілось нашим мудрєцам...

Гаваріт (і паказиваєт) Міхаіл Вєллєр
Хэппи-энды? Да, это чума нашего времени. Сплошь и рядом, везде и всюду торжествуют счастливые концовки фильмов, игр, книг, пьес. Что, собственно, и понятно: везде победила демократия, то есть ма-а-а-аленький меленький человечек, о котором так заботился Достоевский и прочие русские гуманисты. К власти пришел человечек с его меленькими интересиками, запросиками, потребностями.Трагедии ему уже недоступны, он искренне считает, что в литературе должно все изображаться "как надо". И все должно завершаться счастливой концовкой и нравоучением, что вот, мол, добро побеждает всегда, надо только за него бороться.Ушли в прошлое античные трагедии и заложенные ими высочайшие нравственные принципы, когда главные герои не могли ради поднятого ныне на пьедестал высшей ценности инстинкта сохранения жизни принести в жертву высшие жизненные принципы. Они гибли, вызывая у зрителей рев, слезы, очищая им души и поднимая самих зрителей до уровня этих героев.
Увы, современный общечеловек с его общечеловеческими принципами от трагедии шарахается. Моя бабушка, добрый и хороший человек, всякий раз зажмуривалась или отворачивалась, когда видела, как на экране один человек целится в другого из пистолета. Дай ей власть, она бы запретила все трагедии.
Сейчас она эту власть получила. Сперва она просто перестала покупать книги, "которые плохо кончаются", потом в литературных и прочих творческих кругах обосновала необходимость оптимистической литературы в противовес упаднической, что сеет неверие в силы человека, упомянула о необходимости воспитания молодежи в нужном русле, так что всякий, кто посмеет написать трагедию, сразу попадет в опасные смутьяны.
Та литература, "старая", не нуждалась ни в назидательных концовках, ни в хэппи-эндах, ни в приглаживании... Нравственное содержание той литературы, старой, основывалось на полном доверии к нравственному чувству человека, ныне потеряному общечеловеками с их мелкими запросами.
Размывание нравственных чувств, ранее незыблемее горных хребтов, привело к тому, что сперва возникло недоверие, что этот общечеловек не сумеет сам, без подсказки, отличить добро от зла, белое от черного, правую руку от левой, и пошли косяком хэппи-энды с надзиданием ... ну прямо церковные "Поучения..."! А потом и вовсе общечеловечек с общемировыми ценностями решил, а на кой ему вообще запоминать, что есть добро,а что зло? Да еще держать себя в каких-то рамках, пусть и оч-ч-ч-чень широких?
Да, сказал общечеловечек, все дозволено. И добро, и зло. Вернее, нет ни добра, ни зла. Есть только мой желудок, мои гениталии, мой дом и мой огород. И все должно служить им. Наука, техника, искусство, литература.

Той, хто часто приходить на репетиції одного самонадіяльного театру без декорацій, фонограми і освітлення раніше, ніж потрібно, або просто вчасно, міг колись почути з вуст батька української демократії про одну оригінальну п.єсу французького автора.
Сюжет там крутився навколо популярної в репертуарі вищеназваного театру теми божевільних і божевільного дому.
Але це ніяк не применшує достоїнств як цього театру, так і самої п.єси Жана Ануя "Пасажир без багажу".
В цьому пересвідчилися співробітники редакції нашого небойового листка театрала, які декілька разів перечитали п.єсу.
Матеріал їм сподобався.
Особливо їм зігріло душу те, що мораль, яка б вона не була, прямо не звучить в словах персонажів.
Ходять слухи, що метр режисер знову брав до рук текст цієї п.єси...
Звичайно, це ще нічого не значить...
Бажаючі культурно вирости можуть зробити це за допомогою цієї схованки