'Сильные чувства нервных людей'

© Баранець С.В.

Цей вечір міг би стати першою виставою невеликого самодіяльного коллективу на самозабезпеченні, до якого я би не мав ніякого відношення. Не був на сцені, не робив декорацій, не світив прожектором...

В час, коли мої ідейні товариші або ходили по сцені, або хвилювалися десь поруч за безпосердніх учасників дійства, або просто спостерігали за ним під виглядом простих глядачів, я був на доволі далекій півночі, я продавався.

Лище згодом моя свідомість намалювала плагіативну картину про Леніних і його європейську "ссилку".

Лише згодом подумалося, що гарним варіантом було просто заснути на час вистави. І хоч духовно бути разом, бачити сни про театр, про мої і не мої ролі і вистави. А потім красиво написати для тих півтора чоловік, які мене читають (і яким я і так можу висловити все що хочу в очі):

"І лише дух мій летів над водою у пошуках таких рідних і милих місць і подій."

Але такого не було, я просто пиячив.

І все ж, я був-таки із своїми друзями, був у театрі. Десь на рідній Україні проходила вистава, і в ній був все та ж (така звична!) зміна декорацій, і зміну декорацій цю називали "таска по Мішаку". Можливо, востаннє звучала іспаномовна "La camisa negra" ("Чорна сорочка"), виходили люди у робах і касках, наливали спотикач, вмикали самі магнітофон...