Останнім часом я себе деколи запитую чи важливим є те, про що я із такою самовпевненністю віщую на сторінках свого багаторічного затишного щоденничка.
Після неправильної відповіді на це питання у смітник вже пішли декілька записаних але не опублікованих забитих на дату (із подіями) записів.
Я підозрюю, звичайно, що випадковий читач буде скоріше радий позитивній згадці про улюбленого себе, аніж моїм обширним протокольним роздумам.
Але все, що я можу запропонувати таким невідомим - це лише пару натяків із сподіванням, що саме вони будуть тими білетами у країну гарних спогадів про минуле.
Цей же запис вижив через те, що матеріально для театру саме в цей день було зроблено важливу річ.
Хоч і пізнувато, після довгих перепитій і перетрушувань, восени 2008 року під приводом 45-річного юбілею трохи перепало "фондів" і актовому залу фізмата.
Була пошита нова падуга - шматочок тканини розмірів десь 15 на 1,5 метрів, який прикривав від глядачів конструкції для завіси вверху сцени - на заміну старій і вицвілій (коли шили новий комплект завіси на 40-річчя, здається, я про цей шматок просто забув, і той, що висів, мені постійно нагадував про мою ж оплошність).
Вивішували її, правда, не цього дня. Раніше.
Крім того, довго обіцяли, і ось нарешті, саме цього дня таки виділили і вставили лампи для залу.
Важлива річ для репетицій. Постіпово режисери могли тільки на голос оцінювати що ж відбувається на сцені.
Звичайно, ні перевірити який стан і що треба, ні вставити без театралів ці лампи не могли.
Багато людей не було потрібно: електрик вгорі на високому стремінному механізмі, і один театрал внизу, який би творчо пересував цю вишку, і переставляв електрика до потрібної позиції.
Вставили 42 лампи, і невелику кількість стартерів.
У залі стало відчутно світліше.

Оцінити це могли Юра Назарок, який трохи поганяв по сцені на рахунок дикції молодих Монтеккі і Капулетті, а також Антоніо і Розаліну (у їх парних сценах).
Такому зубру, герою-любовнику і просто людині-глибі, як Юра, є що передати не тільки починаючим, а й досвіченим театралам.
Вірю, що якби якби він захотів, то зміг би і сам бути режисером.
Щоправда, я поки не помічав за ним цього бажання...