Коли це відбувалося, відверто кажучи, я був п.яний.
І якби міг роздвоїтися, то скоріше всього хотів би бути одним тверезим на виставі, а іншим в тому ж стані, що й був на 10-літті випуску зі школи.
Знайшлися герої, які змогли якщо не роздвоїтися, то встигнути відмітитися і у наших, і у ваших. Але цей герой не просто людина, а титан духу, гігант мислі і взагалі батько української демократії (але про це - тсссс...), який не знайшов достойного виклику дома і загартовує себе в суворих умовах північних країн. Тут він був зіркою, сірим кардиналом і ідейним борцем за грошові знаки. І він для нас таким, здається, залишився. Але це для нього вже був пройдений етап, він це все переріс. Якби ще фінал євробачення трохи рознесли в часі, то і туди встиг би наш гігант. Микола, респєкт (без сарказму і іронії).
А я навіть не встиг помітити моментів коли він зник, і коли повернувся. Відносність часу, двері туалету і що ще там говорив по цій темі Альберт Ейнштейн.
Здавалося б, театральний критик не зможе нічого сказати з приводу того, де не був, і що навіть не помітив.
Але це тільки так здається.
Театральний критик побував на завершальних репетиціях, створив на одній з них своєю присутністю цілий зал, на який реагували актори, і навіть збирався фотографувати на генеральній репетиції (яку хтось називає справжньою прем.єрою), але доля перешкодила йому це зробити. Видно так було десь записано заздалегідь в якійсь книзі - його в цій виставі нема, і все.
Можна посперечатися про існування цієї книги, але розумні люди знають, що це все лише метафора. Насправді такої книги звичайно немає, але вона є в когось в голові, отже, вона існує.
Так само і комедія, яку грали на сцені згустку протиріч, найдіалектичного театру з усіх бачених мною - "Театру без декорацій", де деколи від декорацій мало місця, їх так багато, що вони стоять ззаду головної завіси (так званого "задника", пардон) і в самій підсобці, чимось схожа на цю книгу.
Коли я читав текст комедії "Дами і гусари", мені не було смішно.
Мені було трохи нудно.
Знаю людей, які не дочитали її до кінця.
Відповідно і на пробах робив все що завгодно, а не шукав ролі.
З іншого боку, коли дивився виставу, і часто сміявся, то деколи ловив себе на думці, що не знаю з чого сміюся. Можливо це тому, що хтось подумав, що це буде смішно, прийшли глядачі, і дійсно їм було смішно.
А можливо це просто актори створили таку атмосферу, що хотілося тільки сміятися. Ну просто виходу не було.
Відповідно і виділити особливо нікого не можу. Всі були молодці. При всій повазі до героїв, які підтримували те, що називають сюжетом, вони не виглядали для мене головними.
Дехто просто вразив. Це було як знайти щось несподіване радісне на дорозі, світле в темряві.
Ротмістра не пам.ятаю - відповідно і вражень більше, ніж від слуги Рембо (ну, той, що Сан Санич, здається). Сан Санича бачив, а ротмістра раніше ні. Хоча сказати, що хтось із них був кращим сообисто я не можу.
Пастор, здається, розвиває типаж з попередньої вистави. Тепер він довше говорив, а його "Ідітє, і нє грєшитє" ну просто погріло душу. От тут знав з чого сміявся.
Сестри були супер. Вони вдихали життя у виставу. Коли вони зникали зі сцени, зал нарешті отримував передих. Особливо, звичайно, Анеля-Таня. Але це можливо тому, що її типаж був найвеселіший, а сцена її з ротмістром викликала певні труднощі в моїх дихальних шляхах. І смішно, і захват стискає груди... Лєна Цегельник і Маша Киянчук були більш серйозні, і вони теж порадували.
А коли вони вступали разом втрьох...
Просто ховайся!
Другий план по іменам не зможу, з.явилися нові обличчя, але в цілому коли вони зникли ближче до кінця вистави, я за ними сумував. Швабри і вогнегасники - це було дуже радісно! А те, як саме вони це робили і створювало для мене той гарний настрій, який і викликав радісний місцями скоріше безпричинний сміх.
Загалом режисер довів, що здатний поставити все що завгодно - включаючи словник і телефонний довідник. Не те, щоб я йому в цьому предметі не вірив, але тепер про це повинні здогадуватися навіть ті, хто про це не знав.
А те, що під час розкрученого євробачення були люди, які поставили на перше місце старе мистецтво перед голосними піснями з яскравим світлом. Причому два рази. Під час півфіналу і фіналу.
Хоча, можливо, все було підраховано, і демпінгові мінімальні ціни в одну гривню, а також продаж квитків тільки перед самою виставою зробили свою справу.