У мене з.являється враження, що у цьому непростому найкращому з світів не існує прямих доріг.
Я тут недавно прочитав в одній хитрій книзі, що навіть у морі-окіяні, де (здавалось би, однак ...) не має тротуарів, обмежуючих дорогу, і то - все якось галсами і брандевіндами...
Це тільки в школі і вузі людина може спланувати своє життя наперед - здати один екзамен, інший, перейти на наступний рівень...
А на сцені немає прямих доріжок.
Здавалося б - хухри-мухри - режисер намалював картину, актори за рахунок репетицій вбивають її собі в голову, поступово доганяючи що ж вони роблять...
А ніфіга.
На цьому шляху багато (прихованих) стінок, поворотів, ям...
І не завжди актори їх бачать.
Вони продовжують обережно йти в темряві, поки не впадуть, не зіткнуться зі стінкою або один з одним.
Деколи мені цей хитрий творчий процес нагадує повзання в траншеях.
Поки не переповзеш в іншу - не піднімешся з дна.
От повз я спокійно до прем.єри, здавалося, от ми відкатаємо всі мізансцени, навчимося тримати паузи і бачити один одного на сцені - і це вже можна показувати глядачам.
І тут мою траншею почало в черговий раз заливати водою сумнівів. Кому це буде цікаво? Що я взагалі роблю на сцені, і хто такий цей Фауст, щоб говорити віршами про речі, почувші про які в перший раз (можливо) мало хто з присутніх на прем.єрі зрозуміє - особливо останні ряди?
Поки я повз, я не розумів - вверх повзу я чи ні?
І тільки після розмови з командиром я зрозумів, що і одягнений не по формі, і ремінь сповзає, і взагалі мене деколи в траншеї (тобто на сцені) немає.
Що цікаво, говорили ми не про це.
А про тонкі психологічні речі, на якими люди б.ються вже давно.
Не знаю, як це виглядала сцена зовні - із залу, але зсередини все помінялося, а мене проперло.
Ні, мене не несло, я не витворяв речі, на які не був здатний ще вчора.
І натхнення не з.явилося.
Мені здалося, що я побачив нову траншею, якою краще можна було б доповзти до прем.єри.
Після цього залишалося тільки лущити пінопласт в андеграундній компанії (підвальні діти гуртка "Вмілі ручки", не чули про таких?) і почісувати язик.
І не тягнуло побачити як там поживає Дон Жуан в епізоді номер три "Камєнний гость", чи не засох порох у скупого барона Ігоря фон Крикуна з епізоду номер один.
Дотик до простої речі - пінопласта, творче самовираження в руйнуванні продукту епохи глобалізації - упаковки для моніторів, - це все що було мені потрібно.

А ви кажете - трава... Навіщо? Пара репетицій...

Поки Юра Назарок, Артур Лоншаков і я танцювали в дарницькому танцювальному клубі, пройшли репетиції.
Якісь.
Не був, не знаю.
Навіть слухи з голови вивітрилися...

Прем.єра вистави "Маленькі трагедії" А.С. Пушкіна (вступ від Гьоте) буде 23 травня, десь в обід.
Тому не дивно, що в цей день помічник режисера Ігор Крикун займався окремими епізодами епізоду "Скупий рицарь".
Як завжди, проста екстраполяція того що є зараз - на день прем.єри, викликає питання - "а чи встигнемо?".

Взагалі кажучи, я таки відбився від рук...
Замість того, щоб ходити на кожну репетицію, я ходжу тільки на свої (і деколи в понеділок).
Справа в тому, що я підсів на бально-спортивні танці.
Я хвилююсь у вальсі, млію у румбі, ненавиджу чачача і джайв, мене дивують квік-фокстрот, мамба, танго...
Не ті танці, що по неділям - чомусь мені там незатишно...
Коли я задумуюсь над цим питанням, я згадую нашу викладачку філософії (до речі, вона була тоді завкафедрою кафедри філософії...), лекції якої були для мене тихим жахом - ніякої систематичності, просто балачки по темі і навколо. Серед говорільні втрачалася націленність. Чимось ситуація навколо цих танців мені нагадує ті лекції з філософії. Чи це я занадто напрягаюся? Але це так, примовка.
Але ж не напрягаюся я на заняттях танцями на Дарниці. Мені на них весело. Завдяки вигідним економічно стимулюючим умовам я можу відвідувати цей зал 4 рази в тиждень - у вівторок і четвер більш підготовлена група, і я там в основному відірваний від загального процесу, але користь від приходів і задоволення від участі я отримую; і в середу і п.ятницю група починаючих, і їх там багатенько - аж трохи тісно.
Я колись помітив, що атмосфера цих танців дуже нагадує театральну. Можливо, через те, що люди приходять невипадкові. Всі займаються тим, чого хочуть. Коли я прийшов, я відносився до процесу дуже прагматично. Це було прокачування потрібних навиків.
Зараз мені там приємно.
І, чесно кажучи, мені цікавіше (і корисніше для мого меланхолійного темпераменту) з.їздити на Дарницю, ніж у фізмат (і займатися декораціями).
Умовно каюся.
З іншого боку, не скажи Васіліч, що в мене є шанс протанцювати танго на сцені в наступній виставі, я б ніколи... Або дуже не скоро...
Я навіть трохи радий, що мені не треба показувати те, чого я набрався за місяць на сцені. На заняттях по неділям я розумію _наскільки_ мені нічого показати... І ще я трохи розумію наскільки це колосальна праця красиво і правильно протанцювати. А задоволення від танцю я отримую практично завжди під час відвудувань дарницького клубу.

Питається, до чого тут "Театр без декорацій"?
А! Да! Ледь не забув. В цей понеділок я традиційно не бачив репетицій "Камєнного гостя" і "Моцарта і Сальєрі".
Про комсомольського Дон Жуана я вже писав.
Про "Моцарта і Сальєрі" ходять чутки, що там зійшлися на одній сцені такі таланти, що дивно як їх тримають прості дошки сцени і сама земля-матінка. При чому, що не відомо хто з них кому дав фору - молодий Славік Пшенов, у якого це друга роль в театрі, чи Олексій Мельничук, за спиною якого не один сезон...
Але я цього не бачив - в цей вечір відпочивав...

Таки знову в клюбі бульи танці.
Якби знав, що будуть показувати самбу, то не пішов би прямо з чачача (ненавиджу чачача).

Розпочали з уривка "Фауста", а далі знову "Камєнний гость".

Васіліч повернувся, але легше від того Дон Хуану не стало.

В цей вечір Дона Хуана і Донну Анну мучив Крикун - Васіліч був відсутній у Києві по справах.
Бити, бити палкою треба такого Дон Хуана!

У клюбі були танці. Румба форевер, трохи чачача, і нехай цьому джайву грець!

А цього дня я пішов у комерційний театр.
На одного з номінантів на цьогорічну театральну "Пектораль" - в Київський молодий театр (ніякий він не молодий, там такі старі дуби грають... Згадуєтсья передача радіостанції "Промінь" "Час молоді" про проблеми пенсіонерів...). На виставу "Дядя Ваня".
Ну шо я можу сказати... (враховуючи, що роблю запис заднім числом - коли дрібниці в голові відсіялися, а залишилося все вагоме).
В цьому контексті згадується старий КВНовський жарт про те, що театр Віктюка поставив чеховського "Дядю Ваню". при чому що цікаво ТАК "Дядю Ваню" ще ніхто не ставив.
Ги.
Цього вечора "Дядя Ваня" був у перекладі на українську мову.
І більше нічого хорошого я про виставу сказати не можу.
Хто не знає - це доволі трагічна річ.
Трагедію, як вчив нас колись один дід з берданкою, важко грати. І практично кожен вечір він підтверджує цей факт, ковтаючи валідол на репетиціях теперішньої п.єси.
Глядачі повинні повірити в трагічність ситуації. Зжитися.
Або пожаліти героїв.
Я і не вірив, і не жалів - на сцені лише зрідка з.являлася жива людина - АстрОв (на Астров, як я спочатку думав). І то його не надовго хватило.
Звичайно - навколо нього ж мертвяки. Особливо він заспокоївся коли йому прийшлося признаватися в коханні у вічі мертвій недостерві.
Все виглядало і звучало (штучною українською мовою) нереально.
Те, що відбувалося на сцені інтересу не викликало...
А якщо нереально і нецікаво, то чого б я переживав?
З іншого боку - зал заповнений лише на третину, чого старатися? Премії ж не дали. Так і за шо премію давати?
Зал звичайно підібрався ще той. Багато хто у верхньому одязі. Деякі (поруч мене сиділи дві такі бабки) пішли після першої дії...
Програмок нема як класу. Так що навіть не знаю майже хто там грав... В холі висять портрети акторів - був там дядя Ваня, лисуватий такий мужик років за 40-45, Євгеній Вертинський - ви можливо бачили його в "Золотому гусаці". Ні, він не огрядний ведучий (у того фамілія здається Дяченко), він там тіпа гість.
Ніякий з нього дядя Ваня.
Так що за що я заплатив тридцять гривень за квиток, я так і не знаю. Купив трохи досвіду?

Поки "Динамо" (Київ) забивало два голи у ворота київської "Оболоні", у фізико-математичному ліцеї відбувалася репетиція.
"Дон Жуан", він же "Камєнний гость".

Театр - це не просто репетиції, репетиції, декорації...
Це ще клуб за інтересами.
Нехай собі щось відбувається на сцені - "Фауст" там (з дев.яти), чи "Дон Жуан" (з восьми).
Люди, які крутяться навколо - друзі, які прийшли наче в клуб по інтересам (не вистачає ще барної стійки, хоча з іншого боку можна ж щось самому принести...).
Не на виставу ж вони прийшли подивитися...
Хоча деколи прикольно спостерігати за процесом.
Або не прикольно бачити комсомольских діячів у ролі Дон Жуанів....
Але в основному вони спілкуються, віджимаються (якщо спілкування стає дуже голосним), допомагають робити декорації...
Сам знаю - ще коли був студентом ходив і не тільки на свої репетиції. Не міг вчитися, читати - слідкував за сценою, спілкувався...
А звичка, доречі, залишилася...

Хто не знає - в Україні святкували Паску.
Відпочиваємо...

Наш засланець в "Театр без Декорацій" спочатку чухав лисину - чому так мало народу на репетиції? Чому не працюють над декораціями? Де та юрба?
Чухав він її під час репетиції уривка "Фауста".
Чухав під час репетиції у скороченному складі епіходу "Пір ва врем.я чуми" - на сцені тільки Вальсінгам і Священник - Саня Осіпов і Ваня Воронов (і знову з нами "Кто даст кінджял мнє чтоб сібя зарєзат?", трохи дерев.яний діназавр).
А потім начухав - вже коли вийшов за межі будівлі, й побачив темні вікна.
У фізматі ж канікули!

Гугль (нарешті) проіндексувався в потрібному місці і я - нарешті - знайшов результати професійної премії “Київська пектораль” (хоч і не всі).
Не те, щоб мені було дуже потрібно взнати результати тринадцятого щорічного професійного конкурсу. Прожив без цієї інформації попередні дванадцять років, і нічого.
Тим більше ходять слухи, що нагорода дуже кон.юнктурна (взнати б що значить це слівце)... І в Театрі імені Лесі Українки її взагалі не визнають...
Але така театральна премія в Україні одна, і взнати що у нас вважається основною подією року, трохи цікаво.
А потім сходити і зрозуміти, що от пару років тому була одна сценка в “Театрі без Декорацій”... Так от вона перепльовує цьогорічну подію... Стоячи.
Шютка.
А от і самі номінанти (переможці виділені жирним шрифтом).

За кращу виставу драматичного театру:
“Дядя Ваня”, Театр на Подолі;
“Дядя Ваня”, Молодий театр;
“Цар Едіп”, Театр ім. І. Франко.

За кращу виставу музичного театру:
“Турандот”, Національна опера;
“Мауглі”, Музичний театр для дітей і юнацтва;
“Реймонда”, Національна опера.

За кращу виставу камерного театру (це якого ж такого? можливо, це те, що в Театрі драми і комедії називають Малим залом):
“Морє... Ночь... Свєчі...”, Театр драми і комедії;
“Парнас дибом”, Сузір.я.

За кращу виставу для дітей:
“Мауглі”, Музичний театр для дітей і юнацтва;
“Поющій поросьонок”, ТЮГ (не уТЮГ, а театр юного глядача) на Липках.

За кращу режисерську роботу:
В.Малахов – “Дядя Ваня”, Театр на Подолі;
Е. Митницький - “Морє... Ночь... Свєчі...”, Театр драми і комедії;
С. Моісєєв - “Дядя Ваня”, Молодий театр.

За найкраще виконання жіночої ролі:
Т. Круликовська – Пніна, “Морє... Ночь... Свєчі...”, Театр драми і комедії;
Т. Тимлошко-Горюшко – Баба Маня, “Такоє єврєйскоє счаст.є”, Театр оперетти;
О. Власова – “Варшавська мелодія-2”, проект Ігора Афанас.єва.

За найкраще виконання чоловічої ролі:
А. Вертинський – Войницький, “Дядя Ваня”, Молодий театр;
В. Кузнєцов - Войницький, “Дядя Ваня”, Театр на Подолі;
С. Бойко –Астров, “Дядя Ваня”, Театр на Подолі.

За найкраще виконання жіночої ролі другого плану:
Р. Зюбіна (чи то Рюбіна, чи то Любіна... в різних джерелах по-різному) – Соня, “Дядя Ваня”, Молодий театр;
А. Макарчук – Августа, “Екватор”, антреприза “Арт-проект”;
Н. Кудря – Купавіна, “Волкі і овци”, Театр ім. Лесі Українки.

За найкраще виконання чоловічої ролі другого плану:
Л. Сомов – Міша, “Морє... Ночь... Свєчі...”, Театр драми і комедії;
А. Богданович – Людовік 14, “Ех, мушкетери, мушкетери”, Театр ім. І. Франко;
А. Бондаренко – Іван Дмітрієвіч, “Мошеннікі па нєволє”, Театр ім. Лесі Українки.

За найкращу сценографію:
А. Александрович – Дочевскій, “Дядя Ваня”, Молодий театр;
А. Злобін – “Реймонда”, Національна опера
М. Швелідзе, “Цар Едіп”, Театр ім. І. Франко

За найкращу музичну концепцію вистави:
Г. Канделі (за іншою версією Канчелі) - “Цар Едіп”, Театр ім. І. Франко;
М. Чемберджі – “Мнімий бальной”, Колесо;
А. Кохановський, А. Курій – “Обрєчьонниє на смерть прівєтствуют тебя”, Свабодная сцена.

За найкраще пластичне рішення вистави:
Л. Венедиктова – “Обрєчьонниє на смерть прівєтствуют тебя”, Свабодная сцена.

За найкращий акторський дебют:
А .Красилова – Джульєтта, “Ромео і Джульєтта”, Молодий театр;
Є. Сквірская – Соня, “Дядя Ваня”, Театр на Подолі;
Д. Барканов – Міклухо-Маклай, “Екватор”, антреприза “Арт-проект”.

За найкращий режисерський дебют:
А. Білоус, “Вєсєлітеєсь! Всьо харашо?”, Театр драми і комедії.

Коли я дивився на список номінантів на нагороду, то стало трохи дивно, що театрам Києва не вистачило текстів, і серез номінантів було одразу дві вистави по п.єсі Антона Палича Чєхова “Дядя Ваня”.

На жаль, мій улюблений Театр Драми і Комедії на Лівому березі Дніпра, у якого саме цього року 25-літній ювілей, нічого особливого не отримав.

Ну нічого, сходжу подивлюся на що вони його проміняли...

Матеріали по темі (раптом комусь буде цікаво дізнатися більше, там і коментарі є):
http://tribuna.com.ua/culture/2004/03/29/1610.html
http://www.cn.com.ua/N303/culture/theatre/theatre.html
http://www.kv.com.ua/index.php?rub=163&number_old=3166 (промотайте трохи згори, там цікава табличка)
http://www.versii.com.ua/telegraf/material.php?id=1970&nomer=204

Як завжди, прогнози справдилися.
Як і передбачалося, відбулася репетиція.
"Моцарт і Сальєрі" і "Камєнний гость".

Входимо в нормальний ритм.
На сцені - "Пір ва время чуми" і "Скупий рицарь", а під сценою кипіла робота - ліпилися кулі з пап.є-маше.
Можна сказати, що перший з них (ідеально кругий) вже набув досить завершенного вигляду - його навіть обсипали пінопластом.
Я не писав, що Ваня Воронов теж вміє займатися декораціями?

І ось нарешті репетиція.
Бензин залито, і поскакали.
Спочатку (вперше на сцені, нарешті) - уривок з "Фауста". Нічого так, навіть слова знають. Мефістофель з шпагою в руках, звичайно, викликає побоювання у Фауста, і поки що до травм не дійшло. Але в очах у Фауста при вольготному грайливому наближенні Мефістофеля можна побачити картини його десятого класу, коли Ігор Крикун отримав шпагою в око і проходив місяць з такою червоно-жовтою плямою на очі, що назавжди відбив у того бажання займатися фехтуванням.
Далі можна було побачити уривками "Камєнний гость" і "Скупого рицаря" (якщо мене в черговий раз не вводять в оману мої очікування).
І апофеозом майже п.ятигодинної репетиції стала репетиція кінцівки - "Пір ва время чуми". Знову до Священника (Вані Воронова) не дійшли. Прийшов пацан, заробив 300 віджимань за запізнення, потім проявив своє почуття гумору... На сцену не вийшов. Загалом, підкачати стаміну йому буде корисно...

А тим часом в застінках творчого процесу відбувалося нудне дійство заготівлі декорацій. Обпалювалася розрізана на смуги тканина (щоб не торочилася), народжувалася під сміх і фрази типу "Смокчи, а я буду витягувати" перша куля-плафон з пап.є-маше, обкручувався гілками м.яч, утворюючи новий принципово інший плафон. Перша куля - результат колективної праці десь десятка людей - просто красуня.
Звичайно, все воно само собою не робилося. Хто ж вони, герої-стахановці? Крім учасників такого ж шоу в понеділок - Катя Крикун, Костя Біленко.