Звичайна репетиція, але якась лінива і повільна.
(Звичайно, можна послатися на втому режисера від робочого дня, проведеного у викладанні мережевих наук... і кінець робочого тижня).

Спочатку режисер повів себе нестандартно - він запропонував кожному з 4 акторів п'єси "Анданте" прокоментувати свого персонажа - яким вони його бачать. Нічого особливо нового - молодість різка на судження, їм завжди щось не подобається, а Назарок впевнений, що у нього найкраща роль у виставі (і це правильний підхід). Далі читали . Дочитали майже до кінця - до місця, коли читати не має смислу, треба на сцену.

Хоча, з іншого боку, те, що дочитали до кінця - не надто заслуга акторів. Справа в тому, що один героїв наступної п'єси просто не прийшов. Молодий ще. А без нього, оскільки там через репліку - він, стоп, машина, репетиція безглузда. Тому дочитали попередню п'єсу, і почали теревенити.

І подумалося - на скільки в таких самонадіяльних збіговиськах все лежить в межах взаємного бажання щось зробити. Нема бажання - нема роботи.

От гляньмо на Ігоря Крикуна - йому в кайф махати шпагою - він прийшов, помахав, малих повчив. Не зважаючи на те, що їх не було багато, але це були ті, які хотіли прийти.