А ще в цей вечір я знову був в своєму улюбленому комерційному театрі на Лівому березі Дніпра.
"Давали" "Майн Каймпф ілі носкі в кафєйнікє".
Дьєрдь Таборі (переклад з німецької О. Костіна, Н. Неволіной)
Фарс, панімаєш лі.
Майже всі у виставі - заслужені-народні.

Діючі особи і виконавці:
ГЕРЦЕЛЬ - засл. арт. України Анатолій Васильєв
ЛОБКОВИЦ - засл. арт. України Олександр Ганноченко
ГІТЛЕР - засл. арт. України Володимир Горянський (ага-ага, той самий, з "Буржуя", що "зустрів старого друга?")
ГРЕТХЕН - Світлана Орліченко (могли б бути Юлія Волчкова, або ж Сніжана Єгорова)
ФРАУ СМЕРТЬ - засл. арт України Світлана Золотько (або нар. арт. України Неоніла Белецькая, я їх часто путаю...)
ХІММЛІШТ - засл. арт. України Володимир Ільєнко (або Дмитро Лук.янов)

Постановка і сценографія - нар. арт України Едуард Митницький (він же художній керівник театру)

Прем.єра відбулася 17 листопада 1995 року.
Програмка донесла наступні враження про виставу:
"МАЙН КАЙМПФ - вистава нервова, навіть болісна, з уривчастим диханням. Її весь час кидає то в проникливу лірику і тенета психології, то у фонтануючу ексцентрику (п. Митницький, режисер поважний та серйозний, вже вкотре виявляє себе ще й майстром сценічного "атракціону")"
ГАННА ЛИПКІВСЬКА "Гітлери приходять та йдуть", газета "ПРОГРАМА", грудень 1995

"Єто странний спектакль. Может бить, несколько еклектічний. Вобравший в себя трагедіию і фарс, гротеск і тонкій псіхологізм, но главноє - прекрасную літєратуру, отчєго буквально каждая проізнєсьонная со сцени фраза визиваєт бурную рекцию у зрітєлєй."
ОЛЕКСАНДР БАЛАГІН "Майн Каймпф" Едурада Мітніцкого", газета "Аргументи і Факти", грудень 1995

"Я вєрнулся к етой пьєсє у нас, послє постановкі в лейпцигском тєатрє "Шаушпільхаус", потому что сошлісь в одной точкє трі обстоятєльства: появлєніє в наше смутноє время людєй, прілагающіх огромную енергію для восхождєнія к власті любой ценой; поніманіє того, что в нємєцком варіантє не всьо удалось вопролотіть; появлєніє в нашемтеатрє актьоров, способних реалізовать замисли... Мнє очєнь блізка ідєя пьєси - нельзя доверять людям, патологічєскі нє умеющім любіть..."
Е. МИТНИЦКИЙ газета "Аргументи і Факти. Украіна" №21, 1995

Знаю, фарс грати важко.
Чесно скажу - зал сміявся.
Сам навіть посміхався.
Але задоволення від гри акторів не отримав.
Не тому, що вперше в житті сидів не в партері, а в бел.єтажі (тобто на балконі). Як потім здалося - там було навіть краще все було видно.
А тому, що крім єдиної НЕ заслужено-народної (та й та потім, здається, здалася...) ніхто не жив на сцені.
А ще я зрозумів чого я не бачив у виставі. Того елемента, про який недавно говорив Васіліч. Коли відбувається подія, то перед реакцією повинна бути обробка цієї події. Просто так повернути посеред дороги машина не може. Ти може й знаєш про те, що попереду стовп, але глядачі - ні. На жаль, деякі рухи акторів виглядали "зрізуванням кутів", коли глядач повинен був зрозуміти сам - що ж відбувається? Чому актор закрутився на місці, повернув?
Я зрозумів, що не сприймаю Володимира Горянського саме за це вихляння.
Ну ладно, можем сказати, це дрібниці.
Головне - вистава серйозна, тема складна, сиди, уважно дивися.
Але на сцені - головний герой - єврей (а не Гітлер, як можна було б подумати), який євреєм не виглядає. Він видає текст, з якого видно, що персонаж страждає. Але він не живе. Він сумно декламує текст гарно поставленим голосом, який підсилюється підвішеним згори мікрофоном. Він і його партнери відігрують час від часу смішні скетчі, які веселять публіку. Чесно говорячи, ідеї-обіграші, на яких вони тримаються, цікаві... А ще мене вразило жонглювання запаленими факелами, виконане ХІММЛІШТом (Володимиром Ілієнком)...
На сцені в напівтемряві роздягається (зовсім) ГРЕТХЕН. В мене в цей момент виникає питання - для чого?
І взагалі - для чого я прийшов на цю виставу, я так і не зрозумів. В мене виникло враження, що вистава зупинилася, не сказавши головного...
Я не побачив ні фарса, ні трагедії, ні комедії...
Але я знову не шкодую про потрачений час, мені дивно бути присутнім на театральній дії, яка не містить ніякого змісту.
Чи я знову роблю помилку, і шукаю смисл там, де його нема?