Поки на екранах телевізорів озброєна демократія поступово намагається доперемогти вже переможений тоталітаризм, в "Театрі без декорацій" обидві ці форми співісніють, і навіть діляться ресурсами.
З одного боку - тоталітарна секта тирана і деспота, який насправді в душі великий демократ.
З іншого боку - демократичне багатовекторне суспільство, в якому президент добровільно передає частину повноважень учасникам процесу.
З одного боку - прозорість дороги, по якій прямують актори, вожжа, яка може попасти під мантію.
З іншого - юрба, яка якимось дивним чином самоорганізовується, і йде по-своєму, але приблизно в одному напрямку.

У цей щасливий вечір для тих, хто вірить у прикмети, я сподівався побачити те, що ліпить "демократ". Репетиція з моєї точки зору була "знАковою" - на наступному тижні ключовий персонаж покидає кордони багатостраждальної бАтьківщини, репетицій не буде...
Замість цього я "побачив" звичайний творчий процес - перша "комбінована" (крім сцени, ще займалися декораціями) репетиція в цьому році.
Нічого нового через завісу я не побачив і не почув. Єдине зрозумів, що це не був прогон.
Чесно говорячи, я здивувся, що було хоча б стільки людей. З іншого боку, якщо не вони, то хто? Якщо не головний ідеолог декорацій Олександр Осіпов, його кум Ігор Крикун, то хто? Непередбачуваною була поява хвостатого Артура Лоншакова, і навіть актори ще встигли прийняти участь у трудовому процесі.

Цікаво, чи розуміють ті нові, що прийшли, і ходять вечорами на сценічні тренування, що самонадіяльний театр, це не тільки глядачі, аплодисменти, вивчити слова, пам.ятати мізансцени, а й декорації, костюми, прожектори...?
Коли я був таким же початківцем, я цього повною мірою не розумів. (А ми дурні були та ...).

А те, як роз.їзджалися учасники процесу, - тема окремої статті, яка вже зовсім не підпадає під тематику цієї жовтої стінгазети. От тільки цікаво - хто більше приложився - с-с-собачий х-х-х-холодддд чи п.ятниця, т-т-т-т-тринадцяте...