А в цей вечір я знову пішов у театр.
І знову у свій другий улюблений - "Київський державний академічний театр драми і комедії на лівому березі".
Цього разу - на "Много шума в Паріже" за п.єсою Жан-Батиста Мольєра.
Програмка, яку я читав деякий час у вестибюлі, розповіла про те, як театр Мольєра 12 років у пошуках щастя і слави їздив по провінції, а вже потім приїхав у Париж, про те, як фарс "Закоханий доктор" покорив серця глядачів, і милістю короля театр отримав пансіон, про те, як вистава була створена за 10-15 прямо на сцені, про те, що темою вистави Мольєр обрав історію невдалої спроби одружитися дворянина з міста Лімож, пана де Пурсоньяка, фамілія якого дослівно перекладається як "свиня". І ще - що автора мало цікавила правдоподібність п.єси.

Персонажі ж і виконавці були:
ПАН ДЕ ПУРСОНЬЯК - засл. арт. України Лев Сомов
ОРОНТ - засл. арт. України Олександр Ганноченко (деколи Дмитро Лукьянов, але не сьогодні)
ЖЮЛІ - Ірина Мак (могла бути Дар.я Лобода, але не цього разу)
ЕРАСТ - Андрій Самінін
СБРІГАНІ - засл. арт. України Олександр Гетманський
НЄРІНА - Олеся Жураківська (або Сніжана Єгорова)
ВДАВАНІ ЖІНКИ ДЕ ПУРСОНЬЯКА - Тетяна Круликовська, Галина Корнєєва, Наталка Циганенко
ПЕРШИЙ ДОКТОР - Костянтин Костишин
ДРУГИЙ ДОКТОР - Дмитро Лукьянов
ЖАНДАРМ - Юрій Литвин
МАТРОС - Олеся Жураківська (Тетяна Комарова)

Режисер - Дмитро Богомазов

Що можу сказати про виставу - в мене виникло два відчуття - по-перше, здалося, що на сцену випустили купу масок і одну живу людину; а по-друге, що я десь все це вже бачив (насправді - ні, я точно не ходив на цю виставу). Нічого особливо цікавого або повчального сценарій не містить. Справа тут не в правдоподібності, а цікавості самої історії. Ну обманювали всю виставу ДЕ ПУРСОНЬЯКА - крали в нього гроші, знущалися... Не віриться, що такі люди бувають? Особливо в наш час? А мені здається, що бувають - особливо беручи до уваги, що при всій своїй прекрасно зіграній (без пережимань) "тупості", цей невдалий наречений був єдиною живою людиною...
Те, що я бачив, дуже нагадувало мені щось середнє між виставами "Комедія о прєлєсті грєха" і "Любовь во врємєна Людовіка" (друга, доречі, теж Мольєрівська п.єса). Дійство на сцені нагадувало мені своїм характером балагани італійських комедіантів. Такий собі милий маскарад в карнавальну ніч.
"Комедія о прєлесті грєха" більше схожа на таку можна сказати виставу - там після закінчення сюжету (десь через годину) тягнули ще півгодини комічну сценку.
А от "Любовь во врємєна Людовіка" - це вже серйозна річ. На фоні таких же викрутасів, масок, ми бачимо живу людину, яку під сміх залу ці маски роблять дурнем. Видно трагедію людини, яка потрапила в становище, коли всім, крім неї самої, вигідно поставити її в дурне становище.
Чого не вистачило "Много шума в Паріже", на мою думку, так це осмисленності - занадто захопилися цієї грою в маски, всі, крім ПУРСОНЬЯКА, виглядали неживими, дерев.яними. Що хотіли сказати? Не зрозуміло.

Взагалі кажучи, коли очікуєш щось класне, яке тобі рекомендують, часто буває, що розчаровуєшся - занадто вже собі надумуєш. Але не цього разу для мене - я йшов подивися на класну гру Льва Сомова, і я її побачив. Натурально зіграти тупого так, що це виглядало правдоподібно, по ходу зіграти жінку(є в мене думка, що особливої потреби для п.єси в цьому не було, просто захотілося повистьобуватися комусь...) так, що якби не знав, то можливо б і помилився - все було бездоганно - походка(для чоловіка це важко), жести, голос. Я в захваті.

А ще мені подумалося, що в "Театрі на Лівому березі" є свої типажі - Олександр Гетманський, наприклад, грає практично однакових капітана в "Всьо што угодно, ілі 12ая ночь", роль "Грабітель, он же Селздон Моурвей" в "Зрітєлі на спєктакль нє допускаются" і СБРІГАНІ в "Много шума в Паріже". Є в мене враження, що, коли я 16 березня піду на "Корсіканку" і на сцену вийде Олександр Гетманський, я побажу до болі знайомий образ.
Невже вони теж працюють на типажах?
А ще здалося, що в театрі цьому є набір кубиків, "фішок", який вставляється в багато які вистави репертуару...

Декорації. Прикольна ідея - на металевій палці, з віссю посеред сцени, з одного боку - приварене ліжко на колесах, з іншого - приварений велосипед, який рухає утворене колесо. Розділяє їх полотно, яке повинно символізувати стіну. Зміна декорації і деколи дія на сцені - рух велосипеда і ліжка.

Деякі сцени радували - наприклад, зустріч ДЕ ПУРСОНЬЯКА із вдаваними дружинами, або (місцями) сцена з докторами дому для лікування розумовохворих (трохи я розчарувався в Костянтині Костишині, він вже не нагадував "моторного" Володю Семенова...). А ще порадував жандарм - манюсінька роль, зіграна на відмінно (є чого повчитися...). А в більшості інших сцен я спостерігав за грою Льва Сомова. Коли він виходив зі сцени, ставало трохи сумно...

Загалом, я не шкодую про потрачений вечір. Цікаво, пізнавально, і не так нудно, якби я подумав, прочитавши цю статтю...