І цей вечір почався під знаком рудого пса Сан Санича.
Він не відкрив двері, які відокремлюють актовий зал від підвальних приміщень.
В результаті - запізнення з початком репетиції.
В мене - нерви, втома...
Коротше кажучи, знову відмазки...

А на рахунок прогону - в мене склалося враження, що місцями навіть трохи гірше було.
Але в цілому - краще.
Отак хитро.
За рахунок того, що всі в середу дивилися, а не бігали і розмовляли один з одним, можливо, що у акторів виробилося своє хитре враження про те, що вони ставлять. І вистава стала цілісніше. А на рахунок дрібних місць - можливо, що трохи вже втомилися показувати, і вперед нас нічого не гонить... Емоцій на все не вистачає.

А ще появилися барабани за сценою. Ними будуть створювати спецефект "стуку в двері".
Якби до мене так стукали, я б напевно ука...
Але це - театр. Все доволі умовно.
Хоча з іншого боку коли я задумуюсь чому театр "стоїть" для мене трохи вище кіно, то поки що думаю наступним чином.
І там, і там актори. Але в кіно є плівка і дублі, спецефекти, монтажники...
А в театрі перед глядачами на сцені живі люди. Якщо хтось промазав, то це можна побачити. А не просто перезняти, викинувши непотріб - як в кіно...

P.S.
Ледь не забув - гарячі іспанські дони так били один одного, що дон Карлос зламав дону Гуану шпагу.