А в цей раз я навіть був на репетиції.
Але на сцену не вийшов - в фізматі бурно готувалися до концерту на честь Дня Перемоги.
Ех, не вистачає пацанам задору!
Голоси, мабуть, є, а от радості від факту перемоги - нема...
Коли ми вішали декорації (прикидочно так), хотілося допомогти.
Дарма, що нема голосу - ми виїдемо за рахунок гучності і трави, яка бродить в нашій крові.
І тоді б усі зрозуміли, що таки "єтат день пабєди" таки "порохом ПРАПАААААХ", і дійсно - "ЕТА РАДААААСТЬ СА СЛЄЗАМІ НА ГЛАЗАААААХ"...
Хоча у нас проводу радіти особливого не було.
"Фауст" так і не вийшов на сцену.
Ну, звичайно ж, великі майстри і звьозди...
А якщо чесно і серйозно - то для сценки-вступу дійсно треба сцену (а ще костюми і фоногорамма).
Слова і мізансцени ніби вивчили...

Далі - після того як залишили в спокої декорації - "Пір ва время чуми".
Під час репетиції прозвучала фонограмма від нашого дорогого німецького друга Діми Бендіткіса, і під неї співала Лєна Цегельник (ака Мері). Нічого так. Живенько - якщо ви розумієте що я маю на увазі. По спині пробирає. "Сдайотся мнє, джентлмєни, что ета била трагедія". Ага.