В цей вечір відбулися одразу дві репетиції - остання для вистави "Часи с кукушкой" і перша для майбутніх "Маленьких трагедій" від ?.?. Гьоте і А.С. Пушкіна (невже не трагедія те, що відбулося з Фаустом? А маленька тому, що ставиться тільки фрагмент з п.єси. І слава богу, алілуйя, скажу відверто вам...). Те, що робилося для постановки Васіліча раніше, відверто кажучи, можна назвати артпідготовкою, а справжня репетиція - (хоча б) з читанням текстів - відбулася тільки тепер.
Для постановки Біллі це був останній раз, коли режисер міг сказати акторам щось таке, що (теоретично) на них би вплинуло. Хтось скаже, що ще є Генеральна Репетиція, і на те вона генеральна, щоб ... Але життя показує, що до сказаного режисером після генрепа актори (інстинктивно?) ставляться, м.яко кажучи, з іронією. Гігантським зусиллям він ще може напильничком пройтися по дрібним "шорсткістям", і досягти якогось ефекту, але змінити те, _як_ взагалі будуть грати і вести себе на сцені актори, вже ні.
Тим більше, якщо колектив такий маленький, як у Біллі. І до того ж вони ветерани, вони не раз побували на сцені, і вони так багато всього знають про акторське мистецтво...
З іншого боку, навіть пластилін не можна до нескінченності крутити в різні фігури - "втома" матеріалу...
Що саме відбувалося на репетиції Біллі, я не знаю. Звичайна рутина, але я її цього вечора не бачив - цікавіше було не в залі, а в аудиторії 101, де сидів Васіліч. Тим більше, що всі три невеликі репетиції, на які можна розбити те, що було, були різні.
Спочатку для Мефістофеля (нагадую, це Таня Ковтуненко) і Фауста режисер розповів не тільки те, що відбувається під час (і відбувалося до) тих слів, які вони читали.
Потім для Альбера (Антон Войтович) і Івана (Юра, 9-Д, новенький) з "Скупого рицаря" пояснював як треба говорити зі сцени. Ех, років з десять так і старим тепер вже так розжовували...
А далі стримував запал Моцарта (Олексій Мельничук) з ОРЗ (цікаво, доречі дивитися на Сальєрі - Славіка Пшенова - росте як гриб після дощу...).
Цікаво все-таки получилося. Глядачі - Лєна Цегельник, Сергій Сивокінь і Саша Осіпов - залишилися до кінця, не розбіглися.
Життя самодіяльного театру "Театр Без Декорацій" очима нестороннього спостерігача
середа, 10 березня 2004 р.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар