В цей вечір я зрозумів (для себе) одну цікаву річ - не так важливо, щоб кожен окремий актор відіграв на 110% своїх можливостей, як те, щоб решта при цьому не провели найгірший матч у сезоні.
Дійсно - один такий супергерой не витягне на собі всю виставу, його партнери будуть виглядати блідими тінями, і будуть тільки виводити глядача з приємного проводження часу.
Звичайно, є деяка межа, до якої акторові дозволяється робити помилки (навіть не видні глядачам), але важливіше, як на мене, цілісність всієї вистави. На сцені мені більше сподобається команда-зірка, а не команда зірок.
З кожним переглянутим мною прогоном вистава все більше ставала завершеною, цілісною.
Генеральна репетиція вистави "Часи с кукушкой" остаточно переконала в водевільно-фривольному стилі постановки Біллі. Якщо раніше, на репетиціях, коли я бачив перегравання на сцені, мені було трохи ніяково - ніби я заставав друзів за не дуже пристойними діями, то тепер, тримаючи перед очима всю виставу, розумію, що це не "Гамлет", і навіть не "ГамлЄт". Глядачі під час вистави відпочивають, їх не грузять. Їм ніби розказують довгий такий анекдот (під музику і зі світлом). Актори смішать публіку, глядачі сміються. Ролі роздано.
І ті, хто прийшли в цей вечір (чоловік 40-50), цілком згодилися на такий розклад карт. Мішанина знайомих і незнайомих облич посміювалася тихенько. Дехто пив пиво. Мені здається, вони непогано провели час.
І що дивно - я теж. Мені було трохи незручно звисока і з піднятою вверх рукою продивитися всю півторагодинну виставу, але я теж посміювався, стримуючись, звичайно.
Мені сподобалися декорації. Шикарні, скажу я вам без скромності, декорації. З таким бюджетом "Театр без декорацій" просто перевершив себе. Картон, папір, газети, клей. Праця. В результаті - "нЄчто".
Мені місцями сподобалася фонограмма. Особливо "Розова пантера" і пісні між діями. "В нашем домє пасєлілся замєчательний сасєд". Таки да, пасєлілся.
А про акторську гру мені важко сказати - я так часто бачив виставу, що перестав бачити акторів. Для мене вони персонажі п.єси. Живі люди. А живі тим і відрізняються від неживих, що можуть робити невеликі помилки, погрішності, змазувати трохи рухи, слова.
Юра Назарок на сцені тепер (для мене) істеричний Кузнецов.
Тоха тепер Ліза з незрозумілими мотивами поведінки.
Олександр Вакулович - Харітон Боборикін, Гость, прямий, як сибірська сосна, "простий".
Думаю, кожен з них знає, що міг цього вечора зіграти краще. Там не так, тут трохи запізнився, там поспішив. Але і того, що було, і так, як було, досить.
Вистава вже є.