Як показує моя власна практика багаторічного ведення цього затишного щоденничка, не зважаючи на кількість і величину емоцій, із якими співвідноситься вистава (і власна роль у ній), рано чи пізно сюжет п.єси забувається.
Дивлюся я на список вистав, у більшості яких приймав безпосередню участь, і часто не можу згадати про що взагалі йшлося, і хто ким був.
Склероз молодіє, як каже наш Великий Демократ.
Тому - зараз про моє власне бачення сюжету п.єси Григорія Горіна "Чума на оба ваши дома".
Звичайно, якщо виникне бажання ближче познайомитися із п.єсою, краще прочитати її саму.
Тим більше, що, як і всякий достойний творчий витвір мистецтва, його важко переказати весь, у деталях.
Моя ціль - це щоб можна було швидко пробігтися очима по цьому тексту, і йти далі, до фінального прем.єрного аккорду про цю постановку.
Я напишу не все, але, як знову показує моя власна практика, достатньо тільки почати годувати ненаситну лакуну пам.яті певними натяками-фактами, як раптом все почне пригадуватися все більше і більше.

Фактично, "Чума ..." починається на місці, де закінчилася п.єса Вільяма Шекспіра "Ромео і Джульєтта".
Смерть обох закоханих цілком природньо переросла у спільні похорони.
І Герцог Верони цілком очікувано сказав у слід двом закоханим серцям про те, що нема повісті сумніше на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту.
Але технічне виконання - те, як автор переказує підступно задуманий ним для героїв сюжет, вилилося у те, що у п.єсі є два плани - один сюжетний, а інший театральний. Монах Лоренцо, фактично, написав п.єсу про свою долю і показує її глядачам у власній виставі.
Саме тому мені так подобалася ця неоднозначна роль.
З одного боку, брат Лоренцо серед подій, які розгортаються серед глядачів. Людина під час випробування сили віри в бога.
З іншого боку, бувший брат Лоренцо, театрал, який говорить із глядачами, пояснює те, що відбулося з ним і Вероною.
Нелінійна, багатопланова і цікава для виконання роль.
(Я залишу питання кастингу на наступну, завершальну замітку про описувану постановку).

Постановка "Театру Без Декорацій" починалася і переростала у сюжет по Г. Горіну.
Все починалося із невеликої пантоміми близько до сюжету оригінальної п.єси Шекспіра: бал, на якому присутні члени обох сімей, зустріч Ромео і Джульєтти, розтягнення в різні боки закоханих, бійка до загальної погибелі на шпагах між сім.ями.
Бійка вже була записана у Г. Горіна.
Далі виходив актор, який розповідав публіці про що буде йтися, відпускав "вбитих" акторів, одягав рясу, ставав братом Лоренцо, і запускав новий сюжетний план.

Отже, Верона, похорон Ромео і Джульєтти.
Похорон спільний, як і горе у обох сімей.
Але це не може зупинити каламуть взаємних почуттів сімей Монтеккі і Капулетті.
Навіть нещастя не зупиняє на мить їх взаємної ненависті.
Ні голів сімейств, ні знатних членів родини, ні простих слуг не зворушує суворість моменту і спільне нещастя.
Навіть над тілами загиблих молодих вони продовжують намагатися вчепитися один одному в горло.

Між двох сімей - Герцог Верони, якому випала нещаслива доля ще із минулої шекспірівської частини бути голосом розуму, примирення і розважливості, якого ніхто не слухає.
Терпіння Герцога не витримує, і він придумує зробити рідними обидві родини - Монтеккі і Капулетті.
Цікава думка - адже саме по родинному принципу противники обирають хто є свій, а хто чужий, і кого власне треба вбивати.
Під страхом арешту Монтеккі наказано підібрати нареченого, а Капулетті - наречену, щоб замінити таким чином нещасних загублених закоханих Ромео і Джульєтту.
Строку - тиждень.

Обидві родини швидко знаходять тих, кого не шкода втратити, і ким можна було б зганьбити ворога.
Монтеккі "віддають" кульгавого Антоніо (який, можливо, ніякий і не Монтеккі), Капулетті - вже вагітну в наслідок доволі брудної історії Розаліну (взагалі кажучи, доволі підступний хід Г. Горіна так підставити Розаліну, яку начитанний глядач буде вважати тою Розаліною, через яку Ромео пішов на небезпечний бал до ворогів, і так зустрів Джульєтту).
В обох майбутніх наречених проблеми, вирішити які вони поки можуть сподіватися лише із сторонньою допомогою.
Це їх і зближує.
З іншого боку, я думаю, пройдисвіт Антоніо не міг не вплинути на Розаліну - такий вже він задуманий і створений Горіним.
Такий вже він був в "Театрі Без Декорацій"...

Весілля, як кінець початої із невідомої причини боротьби, демонстративно святкується спільно всім містом до тих пір, поки все не псує єдина, напевно, людина в Вероні, якій фактично немає приводів веселитися: брат Лоренцо. Навіть голови ворогуючих сімей можуть потішатися із підступів, які вони один одному приготували. А брат Лоренцо, який відчуває себе відповідальним за смерті Ромео і Джульєтти, не може і не хоче забути про власний обов.язок.
Випливає на світло підозра, що Антоніо - двоєженець. І не спасає ні намагання клятви на хресті, ні публічна сповідь про своє життя Антоніо (із фактом церковного дозволу на повторний шлюб, який вже закінчився смертю його другої жінки).
Брат Лоренцо не хоче брати на себе надмірної відповідальності, він згоден лише підкоритися приписам із єпископату.
Весілля відкладається.
Герцог Верони безсилий перед церемоніальною владою церкви і спільною ненавистю обох сімей.
Все, що він може, це спостерігати, і повторно проклинати голів сімей "чумою на обидва доми", як влучно висловився ще в першій частині Меркуціо (доречі, родич Герцога).
І звична каламуть ненависті закручується знову, всі лише чекають приводу, щоб знову закрутитися на вулицях Верони.
П.яне штурхання слуг переростає в конфлікт між дворянами.
Вже витягнуті шпаги, коли Антоніо намагається розборонити бійку.
І по іронії долі саме Антоніо і постраждає від цієї штурханини.
Герцог потрапляє лише на фінал, і зриває, фактично, свою злість на новоприбулому до міста.
Антоніо висилають з Верони.
А Герцогу залишається сподіватися лише на майбутню дитину, спільну для обох ворогуючих сімей, яку Антоніо визнав своєю серед розборок по весіллю.
І дитину цю Герцог оголошує своїм прийманим онуком.

Час летить, на Італію (і Верону зокрема) нападає чума (прокляття збуваються?), і дитина ця народжується одночасно із звісткою про смерть Антоніо.
(Глядачі не знають, вирізаний кусок однієї із сцен не познайомив їх із пікантними подробицями вагітності Розаліни: можливих батьків двоє, і один із них мавр. Синьйора Капулетті, якій про все відомо, радісно вилітає із кімнати породіллі із малозрозумілим для непосвячених криком "біленька!").
Новонароджену дівчинку, зрозуміло, називають Джульєттою (за наказом Герцога).

Обидві ворогуючих родини тепер мають цілком матеріальний приз, за який можна боротися - майбутню власницю земель, які Герцог подарував своїх названій онуці.
Каламуть просто так не зникає.

Під тиском шантажу і "порад" Розаліну змушують одружитися із справжнім батьком дитини - спільним партнером для всіх учасників процесу (і Герцога теж) торгівцем Джорджі.

І настає час Антоніо, який, звичайно, не загинув, знову зіпсувати всім карти.
Він повертається у Верону, і з монастиря францисканскього брата Лоренцо дає звістку Розаліні.

І виявляється, що Верона - місто чудес.
Після першого дива, між Ромео і Джульєттою, виявляється, існує друге нікому не потрібне чудо: взаємне кохання Антоніо і Розаліни.
І коханню цьому не існує ні меж, ні кордонів.

Третім дивом можна визнати відродження давніх неймовірно теплих відчуттів між главами домів - сенйорою Капулетті і синйором Монтеккі. Шекспір, напевно і не знав, що колись в дитинстві вони були близькі, але молодому Монтеккі не вистачило тієї сміливості, яку так нерозсудливо продемонстрував його син Ромео.

Далі дива трапляється все більше, частіше і швидше.
Молодь обох ворогуючих домів дивно спільно починає свою власну гру.
Вони роблять замах на Антоніо (всі у місті хочуть цього, і Герцог, і рогоносець Джорджі, і глави сімей).
Не повезло Валентину Капулетті, якого в цій сутичці вбивають, і цим повезло Бенволіо Монтеккі, який стає одноосібним лідером молоді.
Гине від рук Розаліни невчасно охочий до отримання подружніх обов.язків Джорджі.
Невідомі темні події прикривають зникнення зі сцени старих голів сімей (але я вірю, що Бенволіо не залишився осторонь від цих подій, і допоміг старому поколінню злягти в ліжка без шансів на одужання).
Бенволіо керує нетовпом із наміром провести обряд публічного покарання, і веде всіх до монастиря, де заховалися Антоніо і Розаліна.

Антоніо близький до смерті і без чужих зусиль.
У нього залишилося лише одне бажання - одружитися із Розаліною.
Він марить про те, що як розправить вітрила і понесе їх обох до кращого життя великий красень-корабель.

І тут вже перед завжди винним братом Лоренцо питання стає в такому розрізі, що і його бездіяльність призведе до небажаних ним наслідків. Все, що він може запропонувати Антоніо і Розаліні, які скоро зустрінуться із самосудом, це полегшення душі, об.єднання їх якщо не у визнаному всіма, то хоча б ними шлюбі.
Важкий вибір брата Лоренцо вирішуєтья сам собою.
Від обряду одруження вже залежить тільки подальша доля самого монаха.
І брат Лоренцо одружує Антоніо і Розаліну.
Антоніо і Розаліна виходять до юрби, і присутньому безсилому Герцогові Верони залишається лише просити брата Лоренцо пом.якшити літопис, який він веде перед глядачами.
Верона, все ж таки, карнавали і все таке...

Подальша доля нарешті одружених прикрита в постановці завісою, а автором п.єси трюком із напусканням туману на Верону, серед якого вдало загубилися Антоніо і Розаліна.
І мені трохи не зрозуміло - чи це брат Лоренцо справді пом.якшив за порадою Герцога страшний кінець, чи це автор п.єси зумисно все швиденько прикрив, щоб закінчити до настання четвертої години постановки.
А тим, хто згадає початок п.єси, і трошки подумає, дійсно, як у постановці "Театра Бед Декорацій", зовсім не обов.язково вислуховувати останні віршовані куплети брата Лоренцо про те, як він перестав бути монахом, і пішов у труппу акторів-волоцюг, і з тих пір бродить по світові, розповідаючи по те, що ж насправді було тоді у Вероні.