Про п.єсу Фріца Хохвельдера "Невіновний"

Часу для появи думок про що ж йдеться у п.єсі у мене було більше ніж достатньо: я і прочитав її вперше давно, і не витрачав час і зусилля на репетиції.

Дія п.єси починається вранці. Гладачі (і читачі) нахабно вдивляються у звичайний ранок сім.ї Ердманів, і практично одразу дізнаються, що буде щось незвичне (сюрприз! хоча чи сподівалися вони на інше?). У ненаглядному садку хазяїна дому містечкові служби викопали яму, і тепер все жіноче населення дому - пані Ердман, її дочка і служниця - із трепетом чекає на вибух, який станеться, коли пан Ердман про все це неподобство дізнається.

Далі з.являєтсья у хорошому настрої сам головний герой, пан Ердман, і влаштовує звичайну ранкову гру у строгого господаря дому - із служницею і власною дочкою. Служниця не догледіла продуктів на сніданок, а дочка на 28-ому році життя насмілилася сама обрати собі нареченого і майбутнього чоловіка. Все доволі звично, от тільки дочку не приведеш до тями показавши сир.Пану Ердману доводиться пригрозити їй, натякнувши що далеко не всі темні його сторони знає його сім.я (згодом він про ці натяки пошкодує). Він не в курсі що буде далі, ато би поберіг нервову енергію.

А далі виявляється, що коли на місці улюбленої клумби пана Ердмана розрили яму, то виявили скелет із проломленим черепом. Про цю "радісну" звістку йому поспішає доповісти хазяїн дому поруч, який не міг впустити можливість порадувати свого "улюбленого" благополучного сусіду. Кажуть, що у кожної людини є свій скелет у шафі. Так настав час показати громаді що там у пана Ердмана. От тільки все відбулося не з шафи, а із ями.

І тут вступає в гру невказана у списку дійова особа. Її важко ідентифікуавти, але багато хто схильний назвати її "громадською думкою". Ця доволі містична річ існує поза яким-небудь фізичним тілом, хоча в реальності її може переконатися кожен: наприклад, можна прислухатися до пресконференції агенства ОБС (Одна Баба Сказала) у старомодних домах і двориках наших міст.

Саме до цієї особи вибігають порадитися оточуючі пана Ердмана люди. Вони зустрічають її у різних обличчях, приймаючи її за знайому людину.

А "громадська думка" не примусила себе чекати на реакцію. Поступово вона всім розповідає про те, що знайдений скелет у ямі пана Ердмана є його жертвою, що пан Ердман, якого знає все місто, насправді злочинець і вбивця.

І багато хто у це вірить.
Навіть жінка, навіть дочка пана Ердмана, служниця, яка роками працює в домі, не кажучи вже про радісного від подій сусіду.

Тут мені б зупинитися, підсвітити ліхтариком проблему легковірності громадян і громадянок, але, мені здається, що в рамках даної п.єси, не це є основним акцентом.

Одна із найважливіших тем п.єси, на мою думку, це проблема вини. Навіть не присутності чи відсутності злочину, а провини.

І вини не моральної (про що так детально писав Ф.М. Достоєвський з порядковою оплатою від видавців), а фактичної.

В теорії, така складна річ, як відповідальність перед законом, повинна бути об.єктивною, і однаковою для всіх. (Не покарання, а відповідальність, вирішення винний чи ні підозрюваний).

Але чи можуть такі суб.єктивні і легковірні в житті люди бути об.єктивними?
На основі чого може бути претензія на об.єктивність? Речові докази? Є скелет з проломленим черепом. Свідки? Завжди знайдуться охочі тебе "закопати". Поведінка? Надто вже підозрюваний веде себ нервово. Можливо, він знає що винний, і тепер він сам видає себе, сам готовий до кари?... Все це глядач(читач) п.єси бачить більше ніж її герої, вимушені жити у своїй колії. Але і він не може бути до кінця впевнений винний чи ні пан Ердман. І це показує подальший розвиток подій.

До пана Ердмана поступово доходить серйозність подій. Спочатку він лише нервово ходить, звично кричить на оточуючих. Але коли його картина реальності все більше дає тріщини, він вже зривається. Йому не вірять ні його власна сім.я, ні його давній друг, якому він єдиному може відкрити свої слабкі сторони. (І чи друг він тоді? ...) Його "хитрий" розрахунок на місцевого суддю теж не виправдовується. Для Штарка він вже лише вигідний об.єкт переможного процесу, який ширше відкриє двері для дорогоцінної кар.єри.

Пан Ердман зривається, і звинувачує себе сам.

І перед глядачем(читачем) відкривається нова картина життя пана Ердмана.
Молодим він втратив батьків. Грошей у нього і тоді було достатньо щоб весело проводжати свої молоді літа. Він може дозволити собі і свій дім, і машину, і слугу. Далі все йшло тільки вгору - одруження, забезпечене життя, ще більше покращене його директорством на заводі, дочка. Все прекрасно.
Життя його було приємним, хоча деколи і нудним. Але для хвилин втоми у нього був товариш, об якого можна було побити м.ячиком риторичних питань.
Він не може навіть згадати щоб хтось ставав йому на дорозі.

Але суддя Штарк йому допоможе згадати.

Життя його жінки Шарлотти досить звичайне, і затмярене (лише?) трагедією розлуки з коханим Лучіано, тапером місцевого бару. Якось Лучіано просто зник з міста. Після цього пані Шарлотта змирилася, і стала вести себе в рамках запропонованої їй колії, про що сміливо дає поради своїй дочці. Вона стала пані Ердман, хазяйкою в домі. Чи то 4, чи то 3 "К" (не всі знають що крім "кіндер, кірхен, кітчен" - дитина, церква, кухня - раніше був ще "кайзер").

І тут, після дотошно проведеного допиту, всім раптом стає зрозуміло, що знайдений скелет - це Лючіано. Тим більше що пан Ердман так зусиленно протестував проти розкопок на його території (ясне діло: приховував!).

І всі впевнені у вині пана Ердмана до тих пір поки не приходить обраний дочкою як її наречений вчитель-помічник з гімназії пан Брудершафтер, який єдиний у місті може бути експертом по скелетам, і визначає знайдений у ямі дома як скелет солдата з часів Наполеонівських війн. А це все було задовго до народження пана Ердмана...

І всі раптом збиті з пантелику (ну, звісно ж, цього громадська думка їм не сказала), всім незручно, пана Ердмана "виправдовують", перед ним вибачаються. Глядачі і читачі хусточкою врадькома витирають сльози від счасливого фіналу (герой-визволитель Брудершафтер отримує руку дочки пана Ердмана і скелет у якості половини царства).

Але це ще не кінець п.єси.

Закручені обставини не дозволяють так просто закінчити.
Далі слідує розмова не менш дотошного ніж суддя, але все-таки розумнішого пана Ердмана, який не може не відплатити людині, яку називав другом не один десяток років, і яка під час вибору сторін між ним і громадською думкою обрала більш тепле і зручніше місце. "Друга сім.ї" пана Юліусу примушують серйозніше ставитися до слів, і задуматися: а що, якщо перед ним в кріслі за традиційною партією в шахмати сидить не просто пан Ердман, а дійсно вбивця пан Ердман? Адже знахідка скелета не звільняє пана Ердмана від свідчень (які дали всі хто міг) про зникнення тапера Лучіано. Пан Юліус у незвичній для себе ролі виглядає доволі комічно, і пан Ердман може відверто сміятися.

І вже тільки цим сміхом п.єса, нарешті, закінчується, залишаючи глядачів і читачів разом з паном Юліусом вирішувати винність чи невинність пана Ердмана.