І ось, нарешті, репетиція в новому році.
Я не чекав від неї якихось особливих творчих досягнень.
Здавалося, чого особливого?
Прийти і згадати те, що було на репетиціях десь місяць тому.
І почати все, фактично, спочатку - з першої дії.
Але виявилося що забулися не стільки слова, як мізансцени. І актори більше забули один одного, ніж те, що треба говорити.
Напевно, це було дике видовище.
І це можна було прочитати в очах товаришів, які прийшли на репетицію (по-ідеї, поинні були прийти всі, однак ... як завжди), але не потрапили на сцену.
Їм не було цікаво на нас дивитися.
А це, на мою скромну думку, один із критеріїв оцінки вистави - чи захочеться вам дивитися її знову, коли ви вже знаєте, що буде по сюжету?
Мені здалося в той вечір, що на таку виставу наші товариші не прийдуть ще раз дивитися.

З іншого боку, режисер вже декілька років зі мною воював на рахунок того, що я хочу без важкої праці на репетиціях отримати результат, одразу, і такий, щоб мене він задовільнив.
З іншого боку, в цей вечір він не виглядав особливо задоволеним...